Таємниця одного дiаманта. Юрій Логвин
покарав того, хто зневажає його iм'я.
Ось що довiдався хлопчина вiд кухаря про товстенного купця.
Ще змолоду був Джафар багатим купцем, а коли вбився у силу, то взагалi загрiбав гори золота. Та якось вiн поручився у великих грошах за свого доброго приятеля. А той обдурив його i лишився жити в Єгиптi. Довелося платити Джафаровi величезний борг. Та вiн не був дурнем – пiдкупив судових чиновникiв i сплатив лише частину боргу зразу. Бо iнакше пiшов би жебрати пiд фортечнi мури. I так i далi пiшло – Джафар давав гостинцi чиновникам i по малих частках сплачував борг. Про що зрештою довiдався секретар вiзира. Сказав вiн одного ранку, коли в його кiмнату понабивалися всi його попихачi:
– Друзi мої! Вiльнi i раби! Правовiрнi та люди письма! Менi потрiбна людина, яка б не боялася анi Аллаха, нi Страшного суду. I щоб людина та служила лише менi – не гiрше, нiж вiрний пес…
Усi мовчали. Звичайно, всi вони посiпаки та блюдолизи, одним словом, гiєни та шакали. Чистих там не буває! Але й вони замовкли, бо своїм пiдлим нутром вiдчули, що йдеться про пiдлоту, яку треба вчинити вiдверто, не ховаючись.
– Що – немає у мене вiрного пса?
Тодi виповз наперед брат цирульника самого халiфа.
– Я зроблю для тебе все, що забажаєш! I навiть бiльше того!
Ляснув у долонi секретар вiзира:
– Якщо так, то говорю тобi – iди в податкову управу! Покажеш їм мого листа, але не вiддавай i не дай переписати. I нехай вони складуть реєстр усiх боргiв Джафара… А потiм витискай з Джафара усi грошi, як тiльки зможеш. Що буде зверх боргу купця i боргу казнi, то все твоє!!!
Ледь не захлинувся брат цирульника вiд щастя та пожадливостi. Здоровенний був чоловiк, красень, та мiлкий душею.
– Але я не подужаю його мордувати!..
– То бери башибузукiв iз двiрцевої варти. Бо вони геть розледачiли!
Схопився брат цирульника i чимдуж кинувся до сторожiв.
Прихопив iз собою з пiвтора десятка здоровенних тюркiв. При повнiй зброї поперлися всi гуртом до податкового вiдомства.
Там брат цирульника вчинив неймовiрний гвалт, i чиновники поспiшили видати записи всiх боргiв Джафара.
Звiдтiля брат цирульника помчав до оселi Джафара, а за ним поспiшили тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара i потягли спочатку до казарми у фортецю. Там з нього зiдрали всi його шати. Лишили тiльки чалму. Нею вiн, мов пiд час хаджа, обгорнув свою срамоту. Вiн стояв перед ними навколiшки й просився у своїх мучителiв, щоб вони його помилували i не позбавляли нi життя, нi достатку…
Проте брат цирульника спокiйно, без гнiву, повторював:
– Давай грошi, давай грошi, давай грошi…
Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому тiлу.
Потiм його потягли в прохолодний льох казарми – тюрки стомилися мордувати його на спекотi.
Тюркам набридло це дiло, i вони, розподiливши шати купця, посiдали попiд стiнами й кейфували. Тодi брат цирульника пообiцяв кожному, хто мордуватиме його клiєнта, по два дирхеми…
Кухар перегортав над жаровнею на решiтцi рибу, поливаючи на неї кунжутну олiю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибулi.
А