Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг
миску і почав складати до неї частування. Жінка, що представилася як місіс Баддінджер з іншого кінця вулиці, допомогла йому, а потім сказала, що повернеться до машини, бо її хлопчики, мабуть, перелякалися.
– Дякую за допомогу, місіс Баддінджер, – мовив Луїс.
– Та я ж нічого не зробила, – спокійно відповіла вона. – Але коли я повернуся додому, то стану на коліна й подякую Господу за те, що ви опинилися поруч, лікарю Крід.
Луїс трохи збентежено помахав їй рукою на прощання.
– І я зроблю так само, – сказав Джад і пильно глянув у вічі Луїсу. Погляд старого знову був спокійним і стриманим. Коротка мить збентеження і страху минула. – Я твій боржник.
– Та годі-бо. – Луїс знову помахав рукою місіс Баддінджер. А вона всміхнулася у відповідь. Луїс узяв яблуко і став його їсти. Фрукт був настільки солодким, що смакові рецептори миттєво завили… Луїсові подобалося це духмяне яблуко, солодкий приз за нічну перемогу. Тим більше він дуже зголоднів.
– Я абсолютно серйозно, – продовжував Джад. – Якщо потребуватимеш допомоги, одразу звертайся до мене.
– Згода, – мовив Луїс. – Я так і зроблю.
За двадцять хвилин прибула «швидка» з Бенгора. Луїс стояв і дивився, як санітари поклали Норму в машину. Побачив Рейчел у вікні вітальні й підняв руку на знак привітання. Дружина махнула йому у відповідь.
Разом з Джадом вони спостерігали, як машина їде геть, з блимавками, та без сирени.
– От би поїхати зараз у лікарню! – зітхнув Джад.
– Вас усе одно сьогодні до неї не пустять. Їй треба зробити кардіограму й покласти у відділення інтенсивної терапії. А це означає, що у найближчі дванадцять годин жодних відвідувачів.
– З нею все буде гаразд, Луїсе? Справді гаразд?
Луїс знизав плечима:
– Ніхто не може цього гарантувати. У неї був серцевий напад. Та все ж думаю, що, наскільки це можливо, з нею все буде добре. Вона почуватиметься навіть краще, ніж зазвичай, бо пройде курс лікування.
– Еге ж, – відповів Джад і запалив «Честерфілд».
Усміхнувшись, Луїс глянув на годинника. І дуже здивувався, коли побачив, що зараз лише десять хвилин по сьомій. Йому здавалося, що минуло набагато більше часу.
– Джаде, я, мабуть, піду: нехай Еллі ще позбирає своє гелловінське частування.
– Ну звісно ж. Скажи їй, хай забирає всі цукерки, які їй трапляться.
– Так і передам, – пообіцяв Луїс.
Коли Луїс повернувся додому, Еллі все ще не зняла свій костюм відьмочки. Рейчел намагалася переконати її переодягнутися в нічну сорочку, однак дівчинка вперто не погоджувалася: вона досі сподівалася, що весела гра, перервана тим дивним серцевим нападом, продовжиться. Коли Луїс сказав їй знову надягати пальто, вона від щастя заплескала в долоньки.
– Але вже надто пізно, Луїсе.
– Тоді візьмемо машину, – відповів Луїс. – Рейчел, вона ж цілий місяць на це чекала!
– Гаразд, – усміхнулася Рейчел. Еллі радісно кинулася знімати пальто з вішака. – З Нормою все добре?
– Гадаю, так, – Попри втому він