Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг
об одвірок.
Луїс підскочив, ледь не закричавши, а потім засміявся. Це була просто «холодна кишеня», як її іноді називають психологи. Часом ти в неї потрапляєш – не більше і не менше. Раптова паніка. Таке просто трапляється. Що сказав Скрудж привиду Джейкоба Марлі? «Можливо, ви лише недосмажена картоплина? Може, ви з’явилися не з царства духів, а з духовки».[17] І з точки зору психології та фізіології, це було логічніше, ніж думав Чарльз Діккенс. Духів не існує, принаймні Луїс їх ніколи не бачив. За свою професійну кар’єру він спостерігав з пару дюжин смертей, та ні разу не стикався з «виходом душі».
Він заніс Ґейджа в кімнату й поклав у ліжечко. А коли вкривав сина ковдрочкою, поза шкірою на спині знову побігли сироти й раптом згадалася «виставкова зала» дядька Карла. Там не було ні машин, ні надсучасних телевізорів, ні пральних машин зі скляними дверцятами, щоб ви могли спостерігати за священнодійством. Тільки труни з піднятими віками і лампами, турботливо встановленими над кожною з них. Брат його батька був гробарем.
Милостивий Боже, звідки всі ці жахи? Хай вони зникнуть. Знищ їх!
Він чмокнув сина і пішов униз слухати, як Еллі розповідатиме про свій день у школі.
8
Цієї суботи, коли Еллі завершила свій перший навчальний тиждень у школі, а студенти коледжу тільки-но повернулися до кампусу, Джад Крендал перейшов через дорогу і рушив до Крідів, які влаштувалися на галявині. Еллі злізла з велосипеда й пила склянку холодного чаю. Ґейдж повзав у траві, вивчаючи жуків. Кількох він навіть з’їв: малюк не надто ретельно добирав собі джерела протеїну.
– Джаде, – мовив Луїс, підіймаючись. – Дозвольте запропонувати вам стілець!
– Та нє, не тре’.
Старий був вбраний у джинси, робочу теніску та зелені черевики. Він подивився на Еллі.
– Еллі, тобі досі цікаво, куди веде та стежка?
– Так! – вигукнула Еллі й аж підскочила. Її очі сяяли. – У школі Джордж Бак сказав мені, що там кладовище домашніх тварин. Я розповіла про це матусі, але вона казала почекати на вас, бо тільки ви знаєте дорогу.
– Є таке, – відповів Джад. – Якщо твої батьки не мають ніц проти, ходім пошпацируєм трішки. Але тобі знадобиться пара міцних черевиків. Там земля буває грузькою.
Еллі шмигнула в дім.
Джад дивився на неї з веселою приязню.
– Мо’, тобі теж хотілося б сходити з нами, Луїсе?
– Хотілось би, – Луїс глянув на Рейчел: – Хочеш пройтися, люба?
– А що ж робити з Ґейджем? Як я чула, там іти цілу милю.
– Я посаджу його в рюкзак-кенгуру.
Рейчел засміялася:
– Несіть його самі, містере!
Вони рушили за десять хвилин. Усі, крім Ґейджа, були в міцних черевиках. Малий сидів у рюкзаку і лупато роздивлявся світ з-за плеча Луїса. А Еллі випереджала всю процесію, полюючи на метеликів і зриваючи квіти.
Трава на задньому дворі була мало не по пояс заввишки. Та й буйним цвітом ріс золотарник – незмінний гість осінніх днів. Однак
Неточна цитата з «Різдвяної історії» Чарльза Діккенса.