Мексиканські хроніки. Максим Кидрук

Мексиканські хроніки - Максим Кидрук


Скачать книгу
у дванадцять (чи тринадцять) років.

      Коли ураганні емоції, збурені романом, примерхли, я сів і замислився, чи, бува, не є вигадкою написане про Монтесуму, імперію ацтеків і Кортеса. Природно, мені заманулось докопатися, де в тому місиві з пригод проходить межа між історичними фактами та бурхливою уявою англійського прозаїка.

      Так воно все і закрутилось. Із прискіпливістю нишпорки я вишукував усю інформацію про історію Мексики. Не минуло й півроку, як я вже знав про конкісту, конкістадорів і цивілізації доколумбової Америки більше, ніж моя вчителька всесвітньої історії. День за днем невпорядковані уривки й епізоди конкісти – однієї з найбільш огидних і кривавих сторінок в історії людства – шикувались у логічну послідовність подій, а образи найвидатніших її сподвижників, Педро де Альварадо, Дієго Веласкеса, Васко Нуньєса де Бальбоа, Дієґо де Альмаґро і самого Кортеса, набували все чіткіших обрисів. Одну за одною я відкривав для себе цивілізації ольмеків, сапотеків, ацтеків і майя, а слідом за ними – десятки грандіозних пам’яток культури, недосяжно далеких і таємничих.

      Нині, озираючись назад, я розумію, що палке бажання п’ятнадцятирічного хлопчака вирушити до Мексики скидалося на тимчасову втрату здорового глузду, спричинену небувалої сили розладом шлунка. В часи просвітління я досить тверезо оцінював свої шанси дістатися Мексики, прикинувши, що вони десь так на 0,5 % більші, ніж у середньостатистичного слона, який затіяв уплав догребти до Американського континенту, відчаливши десь від берега Екваторіальної Гвінеї (припускаючи, до всього, що хоботному поталанить із погодою та вітром упродовж усього маршруту).

      Але то вже не мало значення. Мрія жила та давала снагу жити. Я засинав, маючи перед очима неозорі простори долини Анауак,[5] хоч навіть думка про можливість опинитися там навіть уві сні здавалася несусвітньо зухвалою. Прокидаючись, я відчував солоний присмак бризок атлантичного прибою на узбережжі Козумеля.[6] Іноді дорогою до школи подих сирого вітру, який виплигував на мене із проходу між будинками, приносив із собою шум води, що мчала з вершин Сьєрра Мадре Орієнталь[7] униз, у тропічні ліси, і далі – до океану. На всіх футбольних мундіалях я вболівав лише за збірну Мексики (у ті роки Україна не вельми радувала своєю присутністю на фінальних стадіях Чемпіонату світу). Далека латиноамериканська країна випалювала мозок, вабила, мовби кароока східна красуня своїми розкішними принадами. І тоді я остаточно зрозумів: у мене є Мрія, ім’я якій – Мексика.

      А потім… Непомітно один за одним роки зісковзували у безодню минулого, і невдовзі, як це часто трапляється, всі мрії поволі розчинилися під тягарем того, що ми, дорослі, звикли називати дорослим життям. Небавом я впевнився: школа – то ніщо порівняно з тим, що з нашими мріями робить повсякденне життя…

* * *

      Після полону шкільної парти мені не довелося притьмом потрапити в оте справжнє доросле життя.


Скачать книгу

<p>5</p>

Долина Мехіко.

<p>6</p>

Острів у Карибському морі біля східного узбережжя Мексики.

<p>7</p>

Гірський масив на сході Мексики.