Ми – це наш мозок. Дік Свааб
нагоду надихнути їх і задати напрямок їхньому життю. Це може трапитися різними способами. Мій батько був лікарем і зумів викликати в сина зацікавлення своїм фахом. Тато став гінекологом, і вже від шостого року життя я знав, що вивчатиму медицину. А от мій син довго не знав, чим він займеться, проте дуже рано зрозумів, що це буде не медицина і не біологія. Так він реагував на мене. Згодом виявилося, що нас об’єднує інтерес до особливостей поведінки, пов’язаних зі статтю, і ми опублікували наші спільні експерименти в цій галузі (див. розділ ХХІ.1).
Доля батька, на жаль, не обмежується лише такими благородними діями, як турбота, захист чи натхнення. Багато прикладів зі світу людей і тварин показують, до якої жорстокої агресії здатні чоловіки в ім’я батьківства. Самці приматів можуть відбити цілий гарем самиць в іншої групи, прогнавши їхнього попереднього вожака. Тоді вони, як правило, вбивають усе його потомство. Самець лева також убиває всіх чужих левенят, коли стає на чолі прайду, незважаючи на всі спроби левиці перешкодити цьому. Таким чином у левиці припиняється виділення молока, раніше відновлюється плідність, і водночас це забезпечує походження всіх потомків прайду від нового вожака. Як написано в Біблії, людська історія теж нічим не відрізняється (Числа 31,14–18): «І розгнівався Мойсей на воєводів (…). Тож повбивайте всіх дітей чоловічої статі й усіх жінок, що спізнали чоловіка, також повбивайте. А всіх дітей жіночої статі, що ще не знали чоловіка, позоставляйте живими для себе». Ми досі не звільнилися від цього жорстокого біологічного механізму, бо й сьогодні вбивства і зґвалтування дітей вітчимом трапляються набагато частіше, ніж рідним батьком. І досі зазнають насильницької смерті діти захоплених у полон жінок. Після пологів самиці шимпанзе роками тримаються подалі від групи одноплемінників. Таким чином вони запобігають убивству своїх дитинчат самцем, який не визнає себе їхнім батьком. Оригінальну «тактику» проти вбивства своїх малят використовують самиці бонобо. Вони спаровуються зі всіма самцями, тож ніхто не може бути певен, що це не його дитина. А людським матерям треба постійно пильнувати: вони всюди бачать небезпеку для своїх дітей, і це триває все життя.
II.5 Значення стимулюючого оточення для раннього розвитку мозку
Добре оточення – це не розкіш, а необхідність.
Кожна людина народжується на світ із мозком, унікальним на основі генетичних умов і розвитку всередині матки, та з уже повністю визначеними характером, обдаруваннями і обмеженнями (див. розділи IV.1–4, IX.1). Безпечне стимулююче середовище, у якому дитина стикається зі здійсненними вимогами, стимулює ріст мозку в період після народження. Ще 1871 року Дарвін звернув увагу на те, що мозок зайців та кролів, які виросли в порожній клітці, на 15–30 відсотків менший за мозок їхніх одноплемінників у природі. І навпаки, коли тварини ростуть у «стимулюючому середовищі», у великій клітці, заповненій предметами,