Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует
міста польського (С. Гординський). Цей Львів також мав свої знакові адреси: собор Св. Юра, церкви (Преображенська, Волоська, Св. Миколая, Св. Онуфрія, Св. П’ятниць), Богословська академія, Народний і Академічний дім, будинки «Дністра», «Народної Торговлі», не дуже чисельних ресторанів («Вовк»), кондитерських фірм («Фортуна Нова»), робітничих центрів (фабрика ім. І. Левинського); редакції україномовних газет і журналів, приватних адвокатів, лікарів тощо. Сюди ж додавалися місця вимріяних, але так і не реалізованих проектів (Український таємний університет). Водночас український Львів – особливо в очах старших людей – мав риси, спільні зі Львовом польським. Це – та ж ностальгія за «смішним», може навіть технічно відсталим, але «щасливим» і упорядкованим «австрійським» Львовом, де різні народи мирно співіснують, насолоджуючись рівними правами (C. Шухевич, С. Шах, О. Надрага). Однак в уяві міжвоєнного покоління український Львів, на відміну від польського, пов’язувався не з Краковом, Варшавою чи тим же Віднем, а з Харковом та Києвом. При цьому, не зважаючи на політичне забарвлення, для галицьких українців «синьо-жовтий» Львів усе-таки уступав «червоним» столицям тогочасної УРСР. Так, в «Географії України та сумежних країв» В. Кубійовича ідеал українського міста втілюють саме промислові центри Великої України. Натомість Львів, де була видана книга, аналізується на її сторінках досить побіжно.
Модель великого галицького міста була частково перенесена і на міфологію менших міст та містечок Галичини. Це стосується, скажімо, Жовкви. Її польську візію репрезентували символічні будівлі фарного і Домініканського костелів, замку, ратуші тощо. Українську – будинки «Просвіти», дерев’яна церква Св. Трійці та комплекс василіанського монастиря з видавництвом і церквою, розписи якої підкреслювали національне бачення історії Галичини. Крім польської та української, у Жовкві досить потужно акцентувалася єврейська складова міської культури, центром якої була давня синагога. Ще один приклад – Самбір. У польській міфології він асоціювався із полюванням королеви Бони, володінням Шпитка з Мельштина і зустріччю Марини Мнішек з Дмитрієм Cамозванцем. В українській до уваги брався етнографічний та релігійний чинник. Самбір з його чудотворною іконою був відпустовим місцем. Крім того, у першій третині ХХ ст. місцеві інтелектуали проголосили його «центром Бойківщини». Відповідно, костел та польські організації були тут певним контрастом до церкви Успіння Богородиці, а також українських організацій на зразок товариства «Бойківщина» та його музею, «Просвіти» чи навіть «Ризниці». Треба підкреслити, що образ українського Самбора був дещо роздвоєним. Місто асоціювалося не лише з українським національним рухом, але й з москвофільським Товариством імені М. Качковського, яке тут народилося у ХІХ ст. З іншого боку, приклад Самбора увиразнював образ галицьких містечок як своєрідних «мікростолиць», звідки українська культура поширювалася на довколишні села.