Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует
налагодженню міжнаціонального діалогу на рівні окремих моноетнічних громад.
«Галицьке зрівняння» 1914 р. доцільно трактувати як політичну модель провінційної співпраці між поляками та українцями, що вбудовувалася у систему австро-угорського дуалістичного федералізму, або ж як своєрідний міжнаціональний «modus vivendi», який був покликаний урівноважити політичну систему на крайовому рівні. Проте, зважаючи на активізацію націоналістичного руху українців, «зрівняння» 1914 р. консервувало крайову політичну систему, оскільки у законодавчий спосіб зупиняло об’єктивний процес зростання представництва українців у Галицькому сеймі (див. табл. 4). У підсумку це, хоч і усувало перманентну загрозу ескалації міжнаціонального конфлікту на політичному ґрунті, але й водночас забезпечувало панування поляків у Східній Галичині.
Поза сумнівом, «Галицьке зрівняння» 1914 р. засвідчило відсутність в офіційного Відня наміру реалізовувати головну національну вимогу українців щодо поділу території Галичини за національною ознакою та створення окремих польської та української національно-територіальних автономій. Система політичних органів влади в Галичині насамперед забезпечувала життєдіяльність національно-територіальної автономії для поляків. Її особливості полягали у реалізації крайовими політичними органами влади преференцій стосовно запровадження польської мови управління, створення польського бюрократичного апарату та полонізації шкільництва, а також у здійсненні розширених адміністративних функцій. «Галицьке зрівняння» вбудовувало у структуру національно-територіальної автономії кілька елементів екстериторіальної автономії для українців. Початок Першої світової війни завадив реалізації сеймової виборчої реформи 1914 р., внаслідок чого національно-культурна автономія для українців у Галичині так і не відбулася.
Система органів політичного управління в Галичині (1866–1914) у межах їх конституційно і законодавчо визначеного статусу забезпечувала розробку та здійснення державної політики в краї з врахуванням інтересів панівної польської національності. Крайові та місцеві політичні органи влади зазнали суттєвого полонізаційного впливу, який виявлявся в запровадженні польської мови у діяльність усіх суб’єктів влади, а також крайових інституцій, у тому числі вищих та середніх навчальних закладів. Проте автономні суб’єкти місцевого самоврядування одержали додаткові гарантії з приводу вибору ними мови діловодства та забезпечення комунікації нею з крайовими політичними органами влади. Зі свого боку, крайові органи у спілкуванні з громадами та окремими громадянами практикували використання польської мови. Попри свою обмеженість, автономія органів місцевого самоврядування закладала підвалини для розвитку певних елементів громадянського суспільства у національних спільнотах на локальному рівні.
Дуалістичність повноважень суб’єктів виконавчої та законодавчої влади перетворилася на перешкоду для ефективної організації крайового управління