Гончаки Бафуту. Джеральд Даррелл
Гори й долини все ще були помережані пеленою ранкової мли, а при дорозі хилилася обважніла від роси висока золотава трава. Мисливці низкою простували попереду, собаки гасали довкола, то зникаючи в чагарнику, то вертаючись назад, а їхні брязкальця весело стукотіли звідусіль. Невдовзі ми звернули з дороги на вузьку покручену стежину, що повела нас через пагорби. Туман тут був густіший, але стелився дуже низько, аж при землі. Нижньої частини тіла не було видно, і виникало моторошне відчуття, нібито бредеш по пояс у гладенькому, ледь-ледь мінливому озері піни. Висока, волога від роси трава, порипувала під моїми черевиками, а десь на споді цього імлистого озера вибухали реготом крихітні жабки, потішаючись зі своїх жаб’ячих жартів. Незабаром сонце, наче приморожений апельсин, зійшло над далеким пругом гір. Проміння його гріло дедалі сильніше, туман почав підійматися від землі і звоями потягнувся до неба. Ми йшли наче крізь ліс білих дерев-примар, що гнулися й звивалися, розтікалися й міняли свої форми, наче амеба, і все линули своїм закрутистим шляхом угору.
До місця, яке мисливці вибрали для нашого першого полювання, ми дісталися за дві години. Це була широка й глибока долина, що лежала між двома пасмами гір, злегка вигинаючись, наче лук. У долині поміж золотавої трави і брил чорного каміння проклав собі шлях крихітний струмок, що зблискував на сонці, наче тонка ниточка скляної пряжі. Долина була вкрита густими й поплутаними заростями трави й низькорослого чагарника. Де-не-де, відкидаючи тінь, невеличкими острівцями здіймалися кущуваті деревця.
Ми спустилися в долину й поставили впоперек неї наші сіті, ярдів[6] сто завдовжки. Після цього мисливці взяли собак і пішли до входу в долину, я ж лишився чекати коло сіток. Близько півгодини, поки вони помалу посувалися до сіток, було тихо, лише собачі калатальця легенько постукували та часом, наступивши на будяк, різко скрикував і лаявся котрийсь із мисливців. Я вже почав було думати, що сьогодні ми впіймаємо хіба що облизня, аж тут мисливці здійняли страшний ґвалт, а собаки зайшлися несамовитим гавкотом. Вони були ще досить далеко від сіток, і я не міг їх бачити за невеличкою купкою дерев.
– Що там? – гукнув я, намагаючись перекричати весь цей лемент.
– Тут є звір, маса, – донеслася відповідь.
Я став терпляче чекати, і невдовзі з-поміж дерев вискочив засапаний мисливець.
– Маса, давати мені той маленький сітка, – сказав він, показуючи на дрібніші сіті, акуратно складені біля мішків.
– А якого звіра ви там знайшли? – запитав я його.
– Білка, сер. Він побігти на дерево.
Я взяв мішок із цупкого брезенту й пішов крізь зарості чагарника за мисливцем. Коли ми підійшли до дерев, там з’юрмилися всі мисливці, що галасували й сперечалися, як краще спіймати загнану тваринку, а собаки тим часом гавкали й стрибали довкола невисокого деревця.
– Куди побіг звір? – запитав я.
– Ми спіймати його зараз, маса!
– Хороший звір, маса!
– Ми спіймати його зараз, маса!
Я
1 ярд = 91,44 см.