Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець
на декілька окремих. На початку 1740-х років існували плани поділу всіх сотень Гетьманату, що вдвічі збільшило б кількість сотенних урядів. У середині листопада 1742 р. задум було реалізовано, проте за деякий час відмінено[62] Сенатом. Із гнівної ремарки авторів сенатського указу витікає, що реформа була проведена Генеральною військовою канцелярією самочинно, без узгодження з офіційним Петербургом, під претекстом потреби, викликаної війною з Оттоманською Портою. Але в Гетьманаті відразу з’явилися противники реформи, котрі й обжалували її результати в Сенаті. Зокрема, в указі згадано про сотника роменського Івана Марковича та його чолобиття, прислане до Петербурга. Мотиви Марковича можна зрозуміти, адже саме він став однією з жертв реформи, бо в ході поділу окремих сотень розміри його Роменської сотні суттєво зменшилися через виділення з неї Хмілевської сотні. Утім, не зважаючи на спротив діючих сотників, гетьман Розумовський із часом повернувся до практики розділення окремих сотень. Так, в одному лише Ніжинському полку в часи його гетьманування було сформовано чотири нових сотні, а саме: четверту Полкову, Заньківську, другу Борзенську й Попівську[63].
Адміністративні центри сотень були в містах і містечках, іноді й у великих селах. У великих козацьких центрах, переважно полкових, розташовувалася не одна, а дві, три і навіть більше сотень.
Насамкінець слід зауважити, що назви сотень, зазвичай, походили від назви населеного пункту, де був сотенний центр. Але інколи назва сотні могла походити й від прізвища чи імені (рідше) сотника або її засновника. Подібна практика зустрічається на ранніх етапах існування козацької держави. Однак іноді її рудименти проявляються аж до 20-х років XVIIІ ст. Скажімо, перепис Полтавського полку 1719 р. фіксує наявність у Полтаві двох міських сотень – «сотня пана Якова Черняка полковая» і «сотня пана Дмитрія Самарського полковая». Але, що цікаво, вже наступний перепис, який відбувся лише двома роками пізніше – в 1721 р., закріплює за ними назви Першої і Другої полкових сотень[64], які зберігаються до кінця існування Полтавського полку.
«Полковник до них дела не имеет и до полкового правленія оних не привлекает»
Привілейовані сотні в Україні
Ведучи мову про сотенний поділ полків, варто зауважити таку його особливість: не всі адміністративні одиниці Гетьманату нижчого рівня мали рівні права. Зокрема, у XVIIІ ст. окремішнє положення мала Глухівська сотня. Чим це було обумовлено – здогадатись не важко. У Глухові перебувала резиденція гетьмана та Генеральна військова канцелярія.
Отож Глухівська сотня не перебувала під юрисдикцією полкового Ніжина, а підпорядковувалась винятково глухівському сотнику, статус якого помітно виділявся з-поміж інших козацьких сотників. Перед тим подібним був статус і сотень інших гетьманських резиденцій – Чигирина, Гадяча та Батурина.
Особливим статусом у Гетьманаті були наділені й так звані Засеймські сотні Ніжинського
Л