Переконання: революційний метод впливу на людей. Роберт Б. Чалдині
Міністерства оборони».
Була й третя, значно більша перевага для збройних сил. Оскільки керівників ЗМІ настільки приваблювала ідея програми з прикріплення репортерів, вони йшли на поступки, які робили повідомлення прихильнішими до армії. Військовим дозволялося брати участь у навчанні, відборі і звільненні репортерів, а також переглядати матеріал перед публікацією. Через рік після введення військ на академічній конференції полковника Ріка Лонга, який очолював відділ зв’язків зі ЗМІ корпусу морської піхоти США, запитали, чому армія підтримала цю програму. Його відповідь була максимально прямолінійна: «Щиро кажучи, наше завдання – перемогти у війні. Частиною цього є інформаційна війна. Тому ми намагатимемося домінувати в інформаційному просторі… У цілому ми були дуже задоволені результатом». Полковник Лонг і його колеги могли цілком заслужено почуватися задоволеними. Дослідження, у якому було проаналізовано тогочасні репортажі з Іраку, виявило позитивніше ставлення до армії в тих матеріалах, які були написані прикріпленими репортерами.
Але ці особливості тону були незначними порівняно з іншою відмінністю між прикріпленими й неприкріпленими журналістами. Ця відмінність більше допомагала адміністрації Буша, ніж військовим на фронті. Повідомлення прикріплених репортерів майже повністю зосереджувалися на військових: що вони робили, що їли, який одяг носили, яким було постачання, як вони готувалися до наступу, які тактики застосовували і як виявляли хоробрість у бою. Власне, 93 % усіх репортажів прикріплених журналістів були написані з позиції солдатів, а для незалежних кореспондентів цей показник становив менше від половини. Оскільки здебільшого армійські служби добре справлялись із забезпеченням військових їжею, одягом і всім необхідним, а також із їхньою підготовкою, а ті своєю чергою здебільшого діяли ефективно і хоробро, армії було чим похвалитися перед тими, хто міг розповісти про це особисто.
Однак у цьому глибшому і вужчому описі втрачалося щось важливе: прикріплені журналісти, репортажі яких під час конфлікту досягли разючого 71 % у висвітленні війни на перших шпальтах, не розглядали глибших політичних питань, таких як причини війни (наприклад, про відсутність зброї масового знищення згадували тільки у 2 % репортажів) або вплив операції на репутацію й авторитет США за кордоном. Чи можна очікувати від журналістів чогось іншого? Їхні сповнені ентузіазму начальники відправили своїх кореспондентів висвітлювати те, що один аналітик назвав «маленькими деталями конфлікту», і ті поглинали весь їхній час, енергію та увагу.
Повернувшись додому після перебування в підрозділі, чимало прикріплених репортерів могли замислитися про обмежений погляд, який для них створило відрядження. Але, доки вони перебували на фронті, їхній постійний фокус на солдатах і військовій службі формував медійний порядок денний конфлікту. Після уважного вивчення статей, надрукованих у той час, оглядач і соціолог