Рибалки. Чiґозі Обіома
склад у слові «зникали» особливим тоном.
– Сили небесні! – кілька разів швидко повторив батько, викрикуючи так, що склади розділилися, і два слова звучали як «Сили-не-бесні», нагадуючи звуки, коли хтось біжить металевою поверхнею.
– Що це з ним? – спитав Обембе, наблизившись до самісінької межі плачу.
– Та закрий свого рота, – тихо гаркнув Ікенна. – Хіба я не казав вам кинути рибалити? Але ви всі вирішили послухатися Соломона. Ось вам результат.
Батько спитав:
– То ти справді хочеш сказати, що вона бачила моїх хлопців? – одночасно з Ікенною, і ми почули, як мати відповіла: «Так».
– Сили небесні! – вигукнув батько ще голосніше.
– Вони всі в хаті, – сказала мати, – спитай їх і дізнаєшся сам. Як подумаю, що вони справді купили рибальське знаряддя, гачки, вудилища й грузила на кишенькові гроші, що ти їм давав, то стає ще гіркіше.
Матір виразно акцентувала слова «на кишенькові гроші, що ти їм давав», і це глибоко вжалило батька. Він, певно, почав звиватися, як проколотий черв’як.
– І довго вони цим займалися? – спитав він. Мати, прагнучи відмежуватися від провини, трохи повагалася, і тоді батько рикнув: – Хіба я говорю до глухонімої?
– Три тижні, – визнала вона переможеним голосом.
– Сили небесні! Три тижні, Адаку. З тобою під одним дахом?
Однак то була брехня. Ми сказали матері, що все тривало три тижні, бо сподівалися, що це зменшить нашу провину. Але навіть цієї неточної інформації було досить, щоб розпалити батьків гнів.
– Ікенно! – заревів він. – Іке-енно!
Ікенна, який увесь цей час, відколи мати почала свою розповідь, сидів на підлозі, підскочив на рівні. Спочатку він кинувся до дверей, тоді зупинився, ступив назад і взявся рукою за сідницю. Він одягнув ще одні шорти, щоби бодай трохи зменшити вплив того, що на неї чекало, хоча він, як і решта з нас, розумів, що батько, скоріш за все, битиме по голій шкірі.
Він підняв голову й крикнув:
– Сер!
– Зараз же йди сюди!
Ікенна, обличчя якого було всипане веснянками, схожими на бубони, пішов уперед, зупинився перед невидимим бар’єром, що раптом виник на його шляху, а тоді вибіг з кімнати.
– Вийдіть усі сюди, перш ніж я дорахую до трьох! – гукнув батько. – Бігом!
Ми відразу сипонули з кімнати й стали тлом позаду Ікенни.
– Я так розумію, ви чули, що розповіла мені ваша мати, – сказав батько, і на його лобі проступили довгі смуги вен. – Це правда?
– Це правда, сер, – відповів Ікенна.
– Тож… це правда? – сказав батько, і його очі миттєво прикипіли до опущеного лиця Ікенни.
Розлючений, він не став чекати відповіді, а одразу ж пішов до своєї кімнати. Мої очі впали на Девіда, який сидів на одному з диванів з пакунком печива в руці й готувався дивитись, як нас відшмагають, а тим часом батько повернувся з двома батогами, один закинувши на плече, а інший міцно стиснувши в руці. Він