Страта. Марина и Сергей Дяченко

Страта - Марина и Сергей Дяченко


Скачать книгу
звичайно ж, не встигала відповісти всім одразу – роздавала кивки та усмішки. Збудження потроху спало, кільце хлопців навколо Ірени порідшало, і через кілька хвилин вона залишилася в товаристві двох давніх шанувальників (імен вона, на свою прикрість, ніяк не могла згадати).

      – Пані Хміль, – нерішуче втрутився високий худий юнак в окулярах. – А можна ваш автограф?… Я спеціально за журналом ганявся… Отим, де ваша повість…

      Вона зніяковіла, як завжди, коли студенти згадували її публікації. Кивнула.

      – А чи скоро вийде книжка?… Скажіть, будь ласка, пані Хміль… – студент зам’явся. – Чому у вас завжди все так сумно закінчується?

      – Та невже? – вона всміхнулася, приховуючи збентеження. – Герой загинув – звичайно, шкода, але ж він знав, на що йде…

      Хлопець почервонів:

      – Річ не в тім… Погано, що його дівчина вийшла заміж за барона. Кепсько, що… ну, загалом, це…

      – Ви свідомо… м-м-м… деформували образ романтичної легенди? – втрутився інший, широкоплечий і міцний, але з дитячим кругловидим обличчям.

      – Абсолютно свідомо, – вона подивилася кругловидому в вічі, але він не збентежився під цим поглядом, по-дорослому стиснувши губи:

      – Отже, це… руйнування романтики, заземленість… Може, це суто творчий підхід?

      Вона замислилася.

      Молодь товпилася навколо автобусів, двох студентів хтось уже смикав за рукав, їх гукнули; в її авто нетерпляче вовтузився професор.

      – Ми поговоримо про це… в майбутньому триместрі, – вона кивнула і сіла за кермо. – Вдалих канікул…

      – І вам нехай щастить, пані Хміль!.. Пишіть іще!..

      – Наївні хлопчаки, – сказав професор, коли автобуси зникли з очей. – Одружаться, тоді кожного ухопить стерва – і стануть вони, як усі… Але ж, панно Ірено!. Коли я розкриваю книжку – я хочу відпочити, хочу релаксу… А стерв і в житті достобіса…

      – Не треба було з нею зв’язуватися… – спокійно сказала Ірена, згадавши Карательку.

      – Ні, не те… Знаєте, чому я не можу читати ваших оповідань? Бо коли дама з криноліном, а лицарі в кольчугах і з мечами – це спокуслива казка, Ірено. З іншого, так би мовити, світу… світоустрою… У кожного це з дитинства – лісові духи, гноми там різні, лицарські турніри, жорстокі бойовиська… любов… А не убогі побутові розбірки з наперед відомими наслідками.

      – Я подумаю, – сказала вона. І це не була відмовка – вона справді збиралася подумати, а як її думки стикувалися зі словами професора – то вже буде видно…

      – Ви тільки не ображайтеся…

      Вона пригальмувала перед професорським будинком.

      – Ох, спасибі, Ірено… Творчих вам успіхів! Але не завадить хоч трошки відпочити на канікулах…

      – Навзаєм. Дякую.

      Професор вже відчинив дверцята. Затримався, наче роздумуючи.

      – Ірено… Ви даремно гадаєте, що всі чоловіки на світі – самозакохані егоїсти.

      – Я поду… – почала вона звично, але схаменулася: – Я зовсім так не думаю…

      Професор


Скачать книгу