Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій
прикордоння на півдні до північно-східних лісів навколо Москви, населених бунтівним плем’ям в’ятичів.
Але головною проблемою Мономаха були не в’ятичі, які опиралися християнізації, а іноді й убивали ченців-місіонерів, а збільшення активності кочовиків на півдні князівства. У той момент, коли руські князі змогли зупинити печенігів (Ярослав розбив їх 1036 року), на кордонах Київської держави з’явилися нові, більш агресивні племена. Це були половці, або кумани, і до кінця ХІ століття вони вже контролювали чималу частину євразійського степу – від Іртиша на сході до Дунаю на заході. Руські князі були не в змозі самостійно, без підтримки інших членів династії, здолати половців. Їм потрібно було об’єднати свої сили, і ніхто не наполягав на цьому більше, ніж переяславський князь Володимир Мономах, якому літописець приписує організацію низки успішних походів проти половців.
Володимир Мономах, великий проповідник ідеї єдності Русі, ініціював реформу системи успадкування престолу. На з’їзді, організованому за допомогою Мономаха в місті Любечі 1097 року, князі вирішили позбутися удільно-лествичної (сеньйоральної) системи успадкування, запровадженої Ярославом Мудрим. Було вирішено, що замість того, щоб сини та онуки тріумвірів мінялися на князівських престолах, кожен буде правити у власному володінні. Лише нащадки Ізяслава, старшого сина Ярослава, будуть успадковувати київський престол. Але ця система не змогла працювати на практиці. Нових правил не дотримувався ні сам Мономах, коли домігся київського престолу 1113 року, ні його наступники. Менш ніж за 40 років, між 1132 та 1169 роками, у столиці змінилося принаймні 18 правителів – учетверо більше, ніж за всю попередню історію Київської держави.
Більшість нових князів з’явилася в Києві в результаті переворотів або ворожих вторгнень. Здавалося, кожен хотів володіти Києвом, і ті, хто мав шанси, випробовували долю. Проте 1169 року цю модель було порушено. Тоді військо Андрія Боголюбського, одного з наймогутніших та амбітних руських князів, який правив Володимиро-Суздальським князівством, захопило Київ. Андрій навіть не зробив цього сам, а відправив воювати свого сина. Захопивши місто, переможці грабували його кілька днів поспіль. Князь відмовився переїздити до Києва й закладати там свою столицю.
Вибір, зроблений Андрієм Боголюбським на користь власної столиці на Клязьмі, відобразив зміни, що відбулися у ХІІ столітті в політиці, економіці та суспільстві Русі. Основні князівства на периферії київських земель наростили свою силу та багатство в той час, коли в Києві та Середньому Подніпров’ї точилася постійна внутрішня боротьба. Галицьке князівство в передгір’ях Карпат займалося торгівлею з Балканами вздовж Дунаю, що відбувалася з благословення Константинополя. Князі більше не потребували шляху Дніпром задля процвітання. У Володимиро-Суздальському князівстві Андрій Боголюбський успішно кинув виклик булгарам, які контролювали волзьку торгівлю. Новгород на північному заході