Втікачі. Анатолій Власюк
ледве вдалося розбудити. Віктор Андрійович хотів допомогти дружині й доньці прибрати зі столу, але йому як іменникові не дали цього зробити.
Дружина була зла, а він не хотів нариватися, вдаючи, що все нормально.
Тільки-но полягали спати, задзеленчав мобільний. Дружина ніби цього й чекала. Вона метнулась до чоловікового мобільного. Там вибило «Сергій Петрович» – і вона з розчаруванням передала телефон чоловікові.
Сергій Петрович – це була Оля. Знаючи ревнивий характер дружини, він так її зашифрував, аби не було несподіванок.
– Доброго вечора, Сергію Петровичу! – Віктор Андрійович намагався бути спокійним. – Та краще пізно, ніж ніколи. Дякую, дякую… Так, все нормально. А ви як? Я вам завтра зателефоную, треба проконсультуватись. Добраніч!
Він думав про Олю, яка святкувала його день народження у нічному барі і тільки що сказала, що кохає його без тями. Дружина думала про щось своє, а потім запитала:
– А хто такий Сергій Петрович?
– Сергій Петрович? – Віктор Андрійович був від щастя на сьомому небі, але дружина, здається, вже нічого не помічала. – Професор із Києва, обіцяв приїхати до нас, познайомлю.
Більше дружині було нецікаво розмовляти з чоловіком, вона відвернулася до стіни і швидко заснула.
Віктор Андрійович вийшов із спальні у кімнату, набрав Олин номер, але операторка повідомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.
До кімнати увійшла донька, і він зрадів.
– Оля тебе привітала? – Вони були сучасними і звірялись одне одному, не підпускаючи до себе матір і дружину в одній особі.
– Нещодавно. Каже, що святкує з друзями мій день народження.
– Так воно і є, – серйозно мовила донька.
Вона сіла йому на коліна, обійняла за шию й сумно подивилась в очі.
– Тату, твій день народження вже минув, так що можу тобі сказати неприємну новину.
Він весь напружився, але нічого не запитав.
– Я, здається, вагітна, – мовила донька після нетривкої паузи.
Віктор Андрійович, здається, був готовий до цього, хоча, звичайно, не думав про щось подібне.
Їй стало цікаво, що він так спокійно сприйняв цю звістку.
– І хто цей герой? – нарешті запитав він. Страшенно хотілося курити, але очікував на відповідь.
– А я знаю! – була відповідь.
Вона була щирою, а його ніби хтось підірвав із середини.
– Ти що, здуріла?
– Не знаю. Може, Ромка. Може, Юрка.
Їх він не знав і не став розпитувати.
– А презервативи сучасна молодь не використовує? – Віктор Андрійович намагався бути іронічним, але вийшло якось по-злому.
Донька зіскочила з його колін і сіла навпроти.
– Ти маєш знайомого лікаря?
Він усе зрозумів і, намагаючись надати переконливості своїм словам, сказав:
– Ти ж знаєш, що після аборту жінка вже може не народити дитину.
Помовчали.
– А,