На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк
нема десь поблизу їдальні?
Артилерист регоче:
– Що надумав! Тут геть усе виметено, навіть шкоринки хліба не знайдеш.
– А хіба жителів зовсім немає?
Той спльовує.
– Та ні, трохи зосталося. Тільки вони самі тиняються біля наших казанів і жебрають.
Кепська справа. Доведеться, либонь, затягти паски ще дужче й чекати до ранку, поки привезуть харчі. Однак я бачу, що Кач береться за кашкета.
– Куди ти зібрався? – питаю я.
– Піду трохи роздивлюся.
І, не кваплячись, виходить.
Артилерист глузливо посміхається:
– Роздивляйся, роздивляйся, аби тільки очі не повилазили.
Украй засмучені, ми вкладаємось на ліжка й міркуємо, чи не з’їсти хоч шматочок із недоторканного запасу. Але це надто ризиковано. Тож ми намагаємось якнайшвидше заснути.
Кроп розламує цигарку й дає половину мені. Тьяден розповідає про їхню національну страву – боби зі шкварками. Він обурюється, що тут їх готують без зілля. І передовсім треба варити все вкупі – картоплю, боби й сало, боронь Боже варити окремо. Хтось гарчить, що сам стовче Тьядена на боби, як той не замовкне. Відтак у великому приміщенні западає тиша. Тільки блимає кілька свічок у пляшках та раз у раз спльовує артилерист.
Нас уже починає змагати сон, коли двері раптом розчиняються і входить Кач. Мені це здається сном: він тримає під пахвою дві хлібини, а в другій руці – скривавлений мішок із конятиною.
Артилеристові випадає з рота люлька. Він обмацує хлібини.
– Ти диви, справжній хліб, ще й теплий!
Кач нічого не розповідає. Він приніс хліб, усе інше не має значення. Я твердо переконаний, що, якби його висадили в пустелі, він за якусь годину влаштував би вечерю з фініків, печені й вина.
Він тільки кидає Гайє:
– Нарубай дров.
Потім Кач виймає з-під мундира сковороду, а з кишені – жменю солі й навіть шматочок сала, він про все подбав. Гайє розводить долі вогонь. Дрова тріщать у порожньому цеху. Ми вилазимо з ліжок.
Артилерист вагається. Він міркує, чи варто похвалити Кача, може, тоді і йому щось перепаде. Але Качинський його й не бачить, наче то порожнє місце. Артилерист, лайнувшись, іде геть.
Кач уміє смажити конятину так, щоб вона стала м’яка. Її не можна відразу класти на сковороду, бо тоді вона твердне. Спершу її треба поварити у воді. Ми сідаємо навпочіпки круг вогнища з ножами в руках і врешті наїдаємося досхочу.
Отакий Кач. Коли б раз на рік у якомусь місці протягом тільки однієї години можна було дістати щось їстівне, то саме в цей час Кач, ніби йому щось сяйнуло, надів би шапку й вирушив саме туди, немов за компасом, і знайшов би ті харчі.
Він знаходить усе: коли холодно – невеличкі грубки й дрова, знаходить сіно й солому, столи, стільці, але передовсім – те, що можна зжерти. Це просто загадка; здається, він, як чаклун, добуває все просто з повітря. Шедевром його майстерності були чотири бляшанки омарів. Та ми, правда, воліли б замість них мати шматок сала.
Ми лежимо за бараками на осонні.