Європейська криптологія. Вадим Гребенников
Августа II герцога Брауншвейг-Люнебурга, князя Брауншвейг-Вольфенбюттеля) (1579—1666) «Криптописьмо і криптографія» (лат. Cryptomenytices et cryptographie): «Дев'ять книг Густава Селена, у яких викладається навчання про приховання змісту і тайнопису, написане Йоганом Тритемієм, настоятелем у Спенхеймі і Хербиполені, чоловіка чудесного розуму і схованих магічних здібностей. Тут же викладені важливі способи й інших авторів. 1624 р.». Ці книги, до речі, були навчальними посібниками російського криптолога XVIIІ століття Епінуса.
Криптологія вже була відома багатьом та застосовувалася в багатьох шарах суспільства. Так, англієць Самуель Пепіс (1633—1703) став всесвітньо відомим своїм зашифрованим щоденником, згідно з яким історики пишуть праці про перехід від Пуританства до Реставрації. Мистецтвознавці включили цей добуток у світову скарбницю літератури. Пепіс закінчив Кембридж завдяки кузену батька – адміралу Монтегю та мав багато друзів: ученого Ісаака Ньютона, архітектора Крістофера Рена, поета й драматурга Джона Драйдена. Пепіс був особисто свідком таких незабутніх для Англії подій, як повернення короля Чарльза II в Англію, велика чума 1664 року, пожежа Лондона 1666 року, революція 1688 року.
Свої мемуари Пепіс зашифрував за системою криптолога Томаса Шелтона та додатково своїм власним шифром, оскільки містили багато скандальних фактів про великих сучасників. Разом з його особистими книгами та паперами щоденник після смерті письменника потрапив у Кембридж, де відразу ж привернув увагу дослідників. Перший успіх у його розшифруванні був отриманий лише в 1822 році, а повністю він був розшифрований у 1899 році.
3. Ера «чорних кабінетів»
У 1506 році «секретарем з шифрів» Венеціанської республіки був призначений Джовані Соро. Він прославився тим, що з успіхом розкривав шифри численних європейських князівств. Слава Соро була настільки велика, що починаючи з 1510 року папська курія надсилала йому для розкриття шифри, з якими не могли справитися в Римі. У 1526 році папа Климент VII двічі направляв Соро перехоплені депеші для дешифрування, і обидва рази Соро домігся успіху. А коли одне з послань Климента потрапило в руки його супротивників, той викрикнув: «Соро може розкрити будь-який шифр!», – і направив Соро копію цього послання, щоб з'ясувати, чи надійно воно зашифровано. Климент заспокоївся тільки тоді, коли Соро повідомив, що не може його прочитати. Хоча хто знає, чи не намагався Соро навмисно ввести папу в оману помилковими заявами про надійність його шифру.
У 1542 році Соро отримав двох помічників. З цього часу Венеція мала вже трьох кваліфікованих криптоаналітиків. їхнє приміщення знаходилося в палаці венеціанського правителя, де вони працювали за зачиненими дверима. Нікому не дозволялось їх турбувати, а їм самим не дозволялося залишати своє робоче приміщення, поки не буде знайдений відкритий текст чергової перехопленої криптограми. Криптоаналітики Венеції також писали трактати, у яких роз'яснювали методи своєї роботи. Праця Соро про дешифрування листування на латинській, італійській, іспанській та французькій мовах, написана ним на початку XVI століття, на жаль, була загублена. Але вціліли уривчасті записи