Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников
ВЧ телефонування були фактично радіоапаратурою, пристосованою для роботи по кабелях. Перші досліди передачі розмовних сигналів по проводах методом радіозв'язку були здійснені у 1922 році. У 1922—23 роках в Ніжегородськой лабораторії інженером А.Ф.Шоріним проводилися перші досліди у справі застосування методів радіозв'язку для передачі телеграфних сигналів.
У 1923 році учений П.В.Шмаков закінчив досліди з одночасної передачі 2-х телефонних переговорів на ВЧ і одного – на НЧ по кабельній лінії протяжністю 10 кілометрів. А у 1925 році на ленінградській науково-випробувальній станції під керівництвом П. Азбукіна була вперше розроблена та виготовлена апаратура ВЧ телефонування для мідних ланцюгів. Вона була встановлена на лінії Ленінград (нині – Санкт-Петербург) – Бологоє На цій же лінії були здійснені перші досліди, пов'язані з отриманням декількох телеграфних зв'язків замість одного телефонного. Для цього була застосована так звана система тонального частотного телеграфування.
У 1927 році була створена апаратура ВЧ телефонування «ОСА-406», що дозволила здійснювати по одному мідному ланцюгу 3 телефонні розмови. У листопаді 1927 року була введена в дію найбільша по протяжності лінія телефонного зв'язку в Європі (3268 км.) Ленінград – Баку. У 1930 році були побудовані лінії міжміського ВЧ зв'язку Москва – Ленінград і Москва – Харків (столиця України) через Тулу, Орел і Курськ.
Споруджені наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років ВЧ лінії урядового зв'язку були надзвичайно витратні в експлуатації. Якщо на етапі впровадження цікавих радіоінженерних напрацювань усе було добре, то при їхній експлуатації проявлялися недоліки. Так, більше 300 абонентів «кремлівської» системи урядового зв'язку обслуговувалися по всій країні відразу 80 станціями, а для ущільнення сигналу на лініях використовувалася вітчизняна апаратура. Щоб уникнути неполадок, в Англії для ВУЗ був закуплений спеціальний комутатор фірми «Стандарт». Завдяки йому користувачі «кремльовки» могли зв'язуватися один з одним в автоматичному режимі (так званий «негайний» зв'язок), або робити попередні замовлення через телефоністку. Крім того, якщо ВЧ-лінія була вільна, по ній можна було передавати й урядові телеграми.
Наказом ОДПУ №308/183 від 10 червня 1931 року була введена (з 1 червня) нова структура ОДПУ, згідно з якою 4-е відділення ОВ СОУ стало 5-м відділенням ОВ ОДПУ. На нього було покладено завдання щодо забезпечення державних високопосадовців секретним телефонним ВЧ зв'язком. З того часу 1 червня в СРСР було прийнято вважати офіційним днем народження урядового міжміського зв'язку.
10 липня 1934 року ОДПУ увійшло до складу НКВС як ГУДБ, а його регіональні органи увійшли до складу регіональних управлінь НКВС. ОВ ОДПУ був реорганізований в ОВ ГУДБ. У тому же році була введена в дію станція урядового зв'язку в Києві. З 25 грудня 1936 року ОВ став 2-м відділом ГУДБ, у складі якого відділення урядового ВЧ зв'язку (далі – ВУЗ) стало 3-м відділенням.
Недостатня