Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл
– повідомив кур’єр, входячи до покою, і простягнув листа моєму приятелю.
Ось чудова нагода збити з нього пиху! Минуле посильного він визначив навмання і, звісно, не чекав, що той з’явиться в нашій кімнаті.
– Скажіть, шановний, – вкрадливим голосом спитав я, – а чим ви займаєтеся?
– Служу посильним, – похмуро кинув він. – Форму віддав підлатати.
– А ким були раніше? – продовжував я, не без зловтіхи зиркаючи на Голмса.
– Сержантом королівської морської піхоти, сер. Відповіді не чекати? Так, сер.
Він клацнув підборами, відсалютував і вийшов.
Розділ III
Таємниця Лористон-Ґарденсу
Мушу зізнатися, що я був дуже вражений тим, як справдилася теорія мого компаньйона. Моя повага до його здібностей одразу ж зросла. І все ж я не міг позбутися підозри, що все це підлаштували заздалегідь, аби приголомшити мене, хоча навіщо, цього ніяк не міг збагнути. Коли ж глянув на нього, приятель тримав у руці прочитану записку, і погляд його був неуважним і тьмяним, що свідчило про напружену роботу думки.
– Як же ви здогадалися? – спитав я.
– Про що? – похмуро відповів він.
– Та про те, що він відставний сержант флоту?
– У мене немає часу на дрібниці, – відрубав чоловік, але відразу ж, схаменувшись, поквапився додати. – Даруйте за різкість. Ви перервали хід моїх думок, але, може, це й на краще. Отже, вам не вдалося зрозуміти, що він був флотським сержантом у минулому?
– Ні, певна річ.
– Мені було легше зрозуміти це, ніж пояснити, як я здогадався. Уявіть собі, що вам треба довести, що двічі по два – чотири. Важкувато, чи не так, хоча ви в цьому твердо впевнені. Навіть через вулицю я помітив на його руці татуювання – великий синій якір. Тут уже запахло морем. Виправка в нього військова й він носить бакенбарди військового взірця. Отже, перед нами флотський. Тримається він із гідністю, можливо, навіть як командир. Ви мали б помітити, як високо він тримає голову й як розмахує своїм ціпком. А на вигляд він статечний чоловік середніх років – ось і всі прикмети, за якими я дізнався, що він був сержантом.
– Дивовижно! – вигукнув я.
– Дурниці, – відмахнувся Голмс, але з його обличчя я бачив, що він задоволений моїм захопленим здивуванням. – Ось я тільки-но говорив, що тепер більше немає злочинців. Здається, я помилився. Погляньте!
Він простягнув мені записку, яку приніс кур’єр.
– Послухайте, але ж це жахливо! – викрикнув я, пробігши її очима.
– Авжеж, щось, мабуть, не зовсім пересічне, – спокійно зауважив він. – Будьте ласкаві, прочитайте мені це вголос.
Ось лист, який я прочитав:
«Любий містере Шерлок Голмс!
Сьогодні вночі в будинку номер три в Лористон-Ґарденс на Брикстон-роуд сталася лиха історія. Близько другої години ночі наш полісмен, котрий робив обхід, помітив світло в будинку, а оскільки там ніхто не мешкає, він запідозрив щось недобре. Двері виявилися незамкненими, і в першій кімнаті, зовсім порожній, він побачив труп