Мацюсеві пригоди. Януш Корчак
де решта?
– Вони не знали, що ваша королівська величність бажає з ними радитися.
– Може, вони думали, що після війни я засяду за уроки з іноземним вихователем? А вони робитимуть, що захочуть?.. Під три чорти, вони дуже помиляються… Пане міністр, призначаю нараду на другу годину. Коли ми зайдемо до залу, в коридорі повинен тихесенько зібратися взвод солдатів. Взводний хай чатує під дверима. Як тільки я плесну в долоні, він повинен зайти з солдатами до залу. Вам я можу сказати правду: коли вони спробують зробити так, щоб все було, як і досі, я накажу їх – сто тисяч чортів! – заарештувати. Але це таємниця.
– Слухаю, ваша королівська величність, – вклонився міністр.
Мацюсь зняв корону і вийшов у палацовий сад. Він так давно тут не був.
– Ой, справді, – похопився він, – я зовсім забув про Фелека!
Мацюсь свиснув і зразу ж почув, як закувала зозуля.
– Мерщій, Фелеку, не бійся. Тепер я справжній король, і мені не треба ні перед ким виправдовуватися.
– Еге ж, а що скаже мій батько?
– Скажи батькові, що ти королівський фаворит і я забороняю навіть торкатися тебе хоча б одним пальцем.
– Коли б ваша величність зволили це написати…
– Охоче, ходімо до мого кабінету.
Фелек не став чекати, щоб йому двічі повторювали.
– Пане державний секретар, прошу вас написати, що я призначаю Фелека своїм фаворитом.
– Ваша величність, при дворі досі не було такої посади.
– Досі не було, тепер буде. Така моя королівська воля.
– Може, ваша королівська величність, відкладете написання такого документу до засідання ради міністрів? Чекати недовго, а все ж буде дотримано формальності.
Мацюсь ладен був поступитися, але Фелек непомітно смикнув його за рукав.
– Я вимагаю, щоб документ було написано негайно, хай йому чорт! – гримнув Мацюсь.
Секретар почухав потилицю й написав два документи. На одному було написано:
«Я, король Мацюсь, невідхильно вимагаю, щоб негайно написано й на підпис подано, а після цього скріплено печаткою та вручено мені документ про призначення Фелека придворним королівським фаворитом. У разі невиконання моєї волі і мого категоричного наказу винного буде піддано якнайсуворішому покаранню. Що й ставлю до відома пана державного секретаря й власним своїм підписом стверджую».
Секретар пояснив, що лише після підписання цього паперу він матиме право видати той, другий. Мацюсь підписав, після чого секретар видав скріплене печаткою призначення Фелека фаворитом.
Мацюсь і Фелек пішли в королівську вітальню, розглядали іграшки, книжки, розмовляли, згадували свої воєнні пригоди; потім вкупі обідали. Згодом вийшли разом у сад, куди Фелек покликав з двору своїх ровесників, і чудово там розважалися аж до засідання ради міністрів.
– Я мушу йти, – сумно сказав Мацюсь.
– Коли б я був королем, я б ніколи нічого не мусив.
– Не розумієш ти цього, мій Фелеку: ми, королі, не завжди можемо робити