Мацюсеві пригоди. Януш Корчак
в довгі алеї королівського саду – сам на коні, а Мацюсь верхи на поні. А тепер що буде? Завжди цей нудний іноземний вихователь, з таким виразом обличчя, наче він щойно випив склянку міцного оцту. І взагалі, чи приємно бути королем? Певно, що ні. Якби справді була війна, то можна було б принаймні битися. Але що королю робити в мирний час?
Сумно ставало Мацюсеві й тоді, коли він сидів самотній у своїй кімнаті, й тоді, коли через ґрати королівського саду дивився на веселі забави дітей королівської служби. Він бачив, як семеро хлопчаків гралися в солдатів. І завжди вів їх в атаку, муштрував і командував ними невисокий, дуже веселий хлопчисько на ім’я Фелек. Так його звали приятелі.
Багато разів Мацюсь хотів покликати Фелека і хоча б через ґрати трохи поговорити з ним, але не був певний, чи це можна й зручно робити, та й не знав, що сказати й як розпочати ту розмову.
Тим часом по всіх вулицях було розклеєно величезні об’яви про те, що Мацюсь став королем, що він вітає своїх підданих, що міністри лишаються ті ж самі й допомагатимуть молодому королю в його роботі. В усіх магазинах були виставлені фотографії Мацюся. Мацюсь верхи на поні. Мацюсь у матроському вбранні. Мацюсь у військовому мундирі. Мацюсь під час огляду військ. У кінотеатрах теж показували Мацюся. В усіх ілюстрованих журналах, вітчизняних і закордонних – скрізь був Мацюсь.
І треба сказати відверто: любили Мацюся всі. Дорослі жаліли, що такий малюк втратив батьків. Хлопці раділи, що знайшовся серед них хоч один, якого всі мусять слухатися, перед яким навіть генерали повинні стояти струнко, а солдати – брати «на караул». Дівчаткам просто подобався маленький король на зграбному коникові. Та найбільше любили Мацюся сироти.
Коли ще була жива королева, вона завжди на свято посилала в будинки сиріт цукерки. Після її смерті король наказав, щоб цукерки й надалі туди надсилали. І хоч Мацюсь про це не знав, від його імені давно вже надходили сиротам солодощі та іграшки. [То вже згодом, по роках, Мацюсь зрозумів, що коли є відповідна стаття в бюджеті, можна зробити людям чимало приємного, навіть про те не знаючи.]
Десь через півроку після того, як Мацюсь вступив на трон, стався один випадок, який приніс йому велику популярність. Тобто всі про нього говорили, але не тому, що він був королем, а тому, що зробив усім велику приємність.
Отож розкажу, як це трапилось.
Мацюсь через свого лікаря домігся дозволу прогулюватися по місту пішки. Але це ще не все. Він довго надокучав лікареві, щоб той хоч раз на тиждень одводив його до міського саду, де граються всі діти:
– Я знаю, що в королівському саду гарно, але одному навіть у найгарнішому місці нудно.
Нарешті лікар пообіцяв звернутися через дворецького до палацового управління, щоб опікун короля на нараді міністрів взяв для короля Мацюся дозвіл на три таких прогулянки.
Може здатися дивним, що королю так важко вибратись на звичайнісіньку прогулянку. Додам лише, що дворецький тільки тому погодився клопотати, що лікар нещодавно вилікував його від отруєння несвіжою рибою. А палацове управління вже давненько