Вислови. Конфуцій
був здійснити.
Цзигун спитав:
– Чому Кун Освічений дістав посмертний титул «Освіченого»?
Учитель відповів:
– Він був кмітливий, полюбляв навчатись і не соромився звертатися за порадою до нижчих, тому його назвали Освіченим.
Учитель говорив про чотири чесноти Цзичаня, що їх має чеснотливий муж:
– Він поводився благоговійно,
З шанобою служив вищим,
Був прихильний до простих людей
І вівся з ними справедливо.
Учитель казав:
– От Янь Пінчжун умів із людьми спілкуватися: був ввічливим і зі старим другом.
Учитель сказав:
– Цзан Освічений помістив велику черепаху в дім, де капітелі були прикрашені різьбленням у вигляді гір, а стовпчики на поперечинах – малюнком водоростей. Який же в нього був розум?
Цзичжан спитав:
– Що був за один міністр Цзивень: він тричі обіймав посаду, не виявляючи радості, і тричі йшов із неї, не проявляючи жалю, і неодмінно повідомляв про виконане на службі новому міністру?
Учитель відповів:
– Це була чесна людина.
– А чи був він людяним?
– Не знаю; як він міг бути людяним?
– А що за людина Чень Освічений? Він був власником десяти четвірок коней, але кинув їх, утік, коли Цуй убив володаря Ци; прийшовши в інший уділ, сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти. Прийшовши ще в один уділ, знову сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти.
Учитель відповів:
– Це була чиста людина.
– А чи був він людяним?
– Не знаю; як він міг бути людяним?
Цзи Освічений тричі думав, перш ніж діяти.
Учитель, почувши про це, сказав:
– Досить подумати двічі.
Учитель казав:
– Нін Войовничий поводив себе розумно, коли в країні була путь, і нерозумно, коли в ній не було путі. З ним за розумом зрівнятися можна, за дурістю – ні.
Учитель, перебуваючи в уділі Чень, вигукнув:
– Я вертаюсь! Вертаюсь! Мої синки стали зухвалі й фамільярні. Вони досягли всіляких чеснот, але не вміють себе обмежувати.
Учитель сказав:
– Старший Рівний разом із Молодшим Рівним не пам’ятали поганого, тому на них майже ніхто не був злий.
Учитель запитав:
– Хто сказав, що Вейшен Гао нехитрий? Коли хтось попросив у нього оцту, то він дав його, випрохавши у свого сусіда.
Учитель сказав:
– Солодкі слова, ласкавий погляд, шаноба надміру – усе це викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене. Дружити з тим, кого таємно ненавидиш, – таке викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене.
Янь Юань і Цзилу стояли перед Учителем. Він їх спитав:
– Чому ви не висловлюєте своїх бажань?
Цзилу відповів:
– Я хотів би, маючи повозку, коней і вбрання, підбите хутром, ділитися ними з другом і не досадувати, коли вони стануть непридатними.
А Янь Юань сказав:
– Я хотів би не хвалитися тим, що є в мені доброго, і приховати свої заслуги.
Потім