Янголи і демони. Дэн Браун
міг обстоювати обидві сторони стрічки Мьобіуса.
Ленґдон розсміявся, уявивши хитромудру фігуру, яку називають стрічкою Мьобіуса, – перекручену смужку паперу зі склеєними докупи кінцями, яка насправді має лише одну сторону. Уперше Ленґдон бачив цю однобоку конструкцію на гравюрах Ешера.
– Можна вас про щось запитати, міс Ветро?
– Називайте мене Вітторією. Від міс Ветри я почуваюся старою.
Він подумки зітхнув, раптом відчувши власний вік.
– Вітторіє, мене звуть Роберт.
– Ви хотіли щось запитати.
– Так. Як науковець і донька католицького священика, що ви самі думаєте про релігію?
Вітторія замислилась, відкинула з очей пасмо волосся.
– Релігія – це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали. Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила.
Таке трактування Ленґдона заінтригувало.
– То ви стверджуєте, що релігія залежить тільки від місця народження?
– Хіба це не очевидно? Подивіться на зони поширення різних релігій у світі.
– Отже, віра – це випадковість?
– Не думаю. Віра універсальна. Випадкові тільки способи її інтерпретації. Хтось із нас молиться Ісусові, хтось вирушає до Мекки, а хтось досліджує субатомні частинки. Так чи інакше, усі ми шукаємо істини – тієї, що більша від нас.
Ленґдон хотів би, щоб його студенти вміли висловлюватися так само чітко. Та що там студенти! Він і сам був би не проти висловлюватися так само чітко.
– А як же Бог? – запитав він. – Ви вірите в Бога?
Вітторія довго мовчала.
– Наука каже мені, що Бог мусить існувати. Мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога. А серце каже, що я й не повинна розуміти.
Коротко і ясно, подумав Ленґдон.
– Отже, ви вірите, що Бог існує, але ми ніколи Його не зрозуміємо.
– Її, – усміхнувшись, уточнила вона. – Ваші корінні американці мали рацію.
– Матінка Земля, – хмикнув Ленґдон.
– Гея. Планета – це організм. Усі ми – клітини, що мають різне призначення. І, однак, усі ми пов’язані. Служимо одне одному. Служимо цілому.
Дивлячись на неї, Ленґдон відчув, як у нього в душі щось ворухнулось. Щось, чого він не відчував уже довгий час. У її очах була заворожлива ясність… а в голосі дивовижна чистота. Він був зачарований.
– Містере Ленґдон, дозвольте запитати вас іще щось.
– Роберт, – нагадав він. Від містера Ленґдона я почуваюся старим. Я й справді старий!
– Скажіть, Роберте, якщо не секрет, як так сталося, що ви зацікавились ілюмінатами?
Ленґдон на хвильку задумався.
– Насправді це сталося через гроші.
Вітторія була розчарована.
– Гроші? Тобто ви маєте на увазі консультації?
Ленґдон розсміявся, усвідомивши, як це пролунало.
– Ні, ні. Я мав на увазі гроші в сенсі банкноти. – Він поліз до кишені і витягнув кілька банкнот. Знайшов серед них один