Янголи і демони. Дэн Браун
чином з’являються незнайомі пристрої. Я занепокоєний. Це мій обов’язок – бути занепокоєним. Але те, чого ви від мене вимагаєте, неможливо.
– Ви чули про ілюмінатів? – Це запитання вихопилося в Ленґдона, перш ніж він устиг подумати.
Від цих слів залізна витримка командира нарешті дала тріщину. Його очі побіліли, наче в акули, що збирається напасти на жертву.
– Попереджаю вас. Я не маю на це часу.
– Отже, ви таки чули про ілюмінатів?
– Я вірний захисник католицької церкви. – Очі Оліветті стали гострі, як ножі. – Звичайно, я чув про ілюмінатів. Вони вимерли багато років тому.
Ленґдон витягнув з кишені факс із зображенням убитого Леонардо Ветри з тавром на грудях і простягнув Оліветті.
– Я вивчав історію ілюмінатів, – сказав Ленґдон, доки Оліветті розглядав фотографію. – Мені самому важко повірити, що ілюмінати досі існують, однак це тавро та ще й той факт, що ілюмінати мають давні рахунки з містом Ватикан, змусили мене змінити думку.
– Комп’ютерна підробка. – Оліветті повернув факс Ленґдонові.
– Підробка?! – Ленґдон здивовано витріщився на нього. – Та ви подивіться на цю симетрію! Ви, як ніхто, мали б усвідомлювати автентичність…
– Автентичність – це саме те, чого тут бракує! Можливо, міс Ветра вам не розповіла, що науковці ЦЕРНу десятиліттями критикують політику Ватикану. Вони постійно чіпляються до нас із вимогами, щоб ми спростували біблійну теорію настання світу, щоб формально вибачилися за Галілея й Коперника, щоб припинили засуджувати небезпечні й аморальні дослідження. Що для вас більше схоже на правду: те, що сатанинський культ чотирьохсотрічної давнини ожив і заволодів зброєю масового знищення, чи те, що якийсь жартівник у ЦЕРНі намагається зірвати священний ватиканський обряд за допомогою блискуче виконаної підробки?
– Це фотографія мого батька, – сказала Вітторія голосом, що аж бринів від гніву. – Його вбили. Думаєте, я б так жартувала?
– Не знаю, міс Ветро. Але знаю інше: я не заб’ю на сполох, доки не дістану пояснення, яке лунатиме переконливо. Мій обов’язок – бути пильним і обережним… щоб духовні справи тут творилися з чистим розумом. А надто сьогодні.
– Принаймні відкладіть конклав, – сказав Ленґдон.
– Відкласти? – здивувався Оліветті. – Яка самовпевненість! Конклав – це вам не бейсбольний матч, який можна відкласти через дощ. Це священна процедура з суворим регламентом. Що з того, що мільярд католиків у всьому світі чекають на лідера! Що з того, що під каплицею зібралися журналісти! Правила проведення цього заходу священні й не підлягають змінам. З 1179 року конклави відбувалися, незважаючи на землетруси, голод і навіть чуму. Затямте: конклав аж ніяк не відкладуть через убивство якогось науковця і краплю бозна-чого.
– Відведіть мене до того, хто тут головний, – зажадала Вітторія.
– Він перед вами, – спалахнув Оліветті.
– Ні, – заперечила Вітторія. – До когось із духовенства.
В Оліветті на чолі набрякли