На лезі клинка. Джо Аберкромби

На лезі клинка - Джо Аберкромби


Скачать книгу
зроблено, інквізиторе.

      Ґлокта кивнув і розвернувся, щоб іти собі, аж нараз обернувся.

      – Тільки не треба насправжки його чикрижити, гаразд, Северарде?

      Практик усміхнувся очима і вклав свій страшний ніж назад у піхви. Ґлокта закотив очі до стелі, а тоді пошкандибав, постукуючи ціпком по плитах і тамуючи біль у нозі. Цок, стук, біль. Такий був ритм його ходьби.

      Кабінетом очільнику слугувала велика і по-багатому опоряджена горішня кімната в Будинку питань – кімната, в якій все було надто великим і надто пишним. Одну із обшитих дерев’яними панелями стін займало велетенське, вигадливе вікно, з якого виднілися чепурні сади у внутрішньому дворі. Посеред барвистого килима, привезеного з теплих екзотичних країв, стояв не менш велетенський і химерно оздоблений стіл. А над величним каміном, всередині якого догорав маленький кволий вогник, висіла голова кровожерної звірюки з якоїсь холодної і не менш екзотичної місцини.

      Утім, на фоні самого очільника Келайна його кабінет здавався дрібним і сірим. Це був дебелий, червонощокий чолов’яга віком під шістдесят, який із чохом компенсував рідіюче волосся пишними, сивими бакенбардами. Його побоювались навіть члени Інквізиції, але Ґлокта не відчував до нього страху, і вони обидва про це знали.

      Перед столом стояло величеньке, вишукане крісло, але очільник міряв кімнату кроками, кричучи і розмахуючи руками. Ґлокту посадили на щось безумовно дороге, але явно задумане так, щоб сидячому було максимально незручно.

      «Втім, це мене не повинно непокоїти. Незручністьто моя стихія».

      Поки очільник сварився, Ґлокта розважався тим, що уявляв, як над каміном замість голови кровожерної звірюки висить голова Келайна.

      «Цей окоренкуватий дурень точно такий самісінький, як і його камін. З вигляду приголомшливий, а всередині пустопорожній. Цікаво, як би він зреагував на допит? Я би почав із його дурнуватих бакенбардів».

      При цьому на обличчі Ґлокти покоїлася маска уваги та пошани.

      – Що ж, Ґлокто, цього разу ти перевершив навіть самого себе, скажений каліко! Коли мерсери дізнаються про це, вони з тебе шкуру здеруть!

      – З мене вже здирали – і це лоскітно.

      «Чорт забирай, закрий пельку і всміхайся. Де той пришелепуватий свистун Северард? Щойно закінчу тут, то здеру з нього шкуру».

      – Ото вже молодчага Ґлокта, ото придумав, ой, тільки би не луснути зо сміху! Ухилення від сплати королівського податку!

      Очільник побуряковів, настовбурчивши бакенбарди.

      – Королівського податку? – закричав він, пирскаючи слиною на Ґлокту. – Та вони всі від нього ухиляються! Мерсери, спайсери3 – всі! Кожен Господній йолоп, котрий має човен!

      – Але цього разу все робилося так відкрито, очільнику. Нас це зачепило. Тож мені здалося, що варто було…

      – Тобі здалося? – Келайн розчервонівся і аж пашів від гніву. – Тобі прямо сказали: не займати мерсерів, не займати спайсерів, не займати жодну з великих гільдій!

      Він походжав все швидше й швидше.

      «Такими темпами ти увесь килим витреш. Великим гільдіям


Скачать книгу

<p>3</p>

Спайсери – торговці прянощами.