Злюб. Як парувалися наука і секс. Мері Роуч

      Алберт Р. Шедл був найпершим у світі експертом зі статевої активності маленьких лісових звіряток. Якщо ви навідаєтеся до бібліотеки Інституту досліджень сексу, статі та відтворення імені Кінзі при Індіанському університеті в Блумінгтоні, то знайдете там шість бобін з аудіозаписами «копуляції та посткоїтальних поведінкових реакцій скунсів і єнотів», зробленими Шедлом. (Поряд ви також знайдете записи 1959 року «Звуки під час гетеросексуального злягання» та плівку «Сесія записів мастурбації об’єкта 127 253», що, вочевидь, пояснює, чому ніхто ніколи не прагне послухати єнотів.)

      Шедл працював біологом в університеті Баффало в 1940-х і 1950-х роках – до того часу, як біологія збагнула більшість таємниць життя на Землі. І якщо тепер біологи без перерви розглядають крізь растрові мікроскопи білкові рецептори чи впорядковують гени, біологи в п’ятдесятих роках могли лише помістити деяких тварин у вольєр і спостерігати за їхніми заняттями сексом. У своїй статті про шлюбні звичаї дикобразів, написаній у 1948 році для «Journal of Mammalogy», Шедл заявив: «Ще багато фактів про цих цікавих тварин чекають на відкриття». Саме Шедл спростував міф про те, що дикобрази змушені злягатися передом одне до одного; насправді самиця оберігає самця від своїх голок, закинувши хвоста собі на спину, наче щит.

      А ось ще один факт про дикобразів, відкритий Шедлом під час спостережень за Шпичкою, Джонні, Моді, Північником і Дідуньо у вольєрі університету Баффало: один із самців під час сексуального збудження «зводиться на задні лапи і хвіст та йде до самиці… з повністю ерегованим пенісом». (І чому мені здається, що це був Дідуньо?) Потім пішов опис того, що Шелд назвав незвичним «душем із сечі», та я позбавлю вас подробиць. На додаток, улюбливий дикобраз може стрибати «на одній передній і двох задніх лапах, водночас другою передньою триматися за свої геніталії».

      Я веду до того, що коли ви прагнете второпати сексуальні реакції людей, то вивчення тварин, мабуть, не найефективніший спосіб. Проте багато років науковці, остерігаючись соціальної цензури і проблем з кар’єрою, саме так і вивчали секс. Як завжди, перед тим як наука наважиться щось випробувати на людині, вона спершу береться за тварин. І це забрало чимало часу, поки наука осмілилася зробити об’єктом дослідження сексуально збуджену людину. Навіть безстрашний Алфред Кінзі провів не один тиждень у мандрах, знімаючи на камеру секс тварин для вивчення. Особливо плідними виявилися польові дослідження в Орегонському державному сільськогосподарському коледжі, де він зняв 4000 футів кіноплівки достоту «жереб’ячого фільму»[4] з великою рогатою худобою, вівцями й кроликами, хоч власне жеребців там не було. Зважаючи на малу тривалість сексуальних зв’язків у більшості тварин, дослідники довідалися