Історія світу в 10 1/2 розділах. Джулиан Барнс
вони спіймали карбункула й відрубали йому голову, розітнули череп – і нічого там не знайшли. «Може, камінь є в черепі самиці?» – припустила жінка Хама. Тож голову розрубали й самиці – і так само нічого не знайшли.
Наступне своє припущення висловлю доволі обережно, але відчуваю, що мені потрібно це сказати. Іноді ми підозрювали, що за вбивствами, які й далі тривали, стоїть певна система. Безумовно, вбивств було більше, аніж необхідно для суто гастрономічної мети, – і набагато більше. Крім того, з деяких знищених видів особливої поживи й не було. Понад те, час від часу чайки розповідали нам, що бачили, як із корми скидали туші, на яких було ще вдосталь м’яса. Ми почали підозрювати, що Ною з його кагалом деякі тварини заважали просто своїм існуванням. Приміром, василіски доволі швидко були викинуті за борт. Ну звичайно, на вигляд вони були не надто симпатичні, але маю обов’язок відзначити: під цією лускою м’яса було в них небагато, та й не були птахи на той час хворі.
Власне, коли ми пригадали цю подію, то почали вловлювати закономірність – і ця закономірність почалася з василіска. Якщо я вам опишу чотириногого півня зі зміїним хвостом, скажу, що вигляд у нього був страхолюдний, ще й він зніс кривобоке яйце, ще й доручив жабі його висиджувати, – ви зрозумієте, що то не було найпривабливіше створіння на Ковчезі. Але ж хіба в нього не ті самі права, що й у решти? За василіском настала черга грифона, за грифоном – сфінкса, за сфінксом – гіпогрифа. А ви, мабуть, гадали, що всі вони – витвори бурхливої фантазії? Аж ніяк. І що, на вашу думку, в них спільного? Усі вони – мішанці, химери. Ми гадаємо, що саме Сим – хоча це міг бути й Ной – мав пунктик щодо чистоти виду. Безглуздий, звичайно; як ми, бува, казали між собою, якщо поглянути на Ноя з жінкою, на їхніх трьох синів із жінками, то одразу можна збагнути, яка генетична мішанина пануватиме серед людей. То чому вони так затялися проти мішаних видів?
Ну а історія з єдинорогом була найпечальнішою. Після неї ми кілька місяців були пригнічені. Як завжди, ходили всілякі огидні чутки: мовляв, Хамова жінка використовувала його ріг із непристойною метою – звичайне посмертне очорнення вдачі істоти, до якого влада зазвичай вдається; але від такого нам ставало ще гірше. Без сумніву, Ной ревнував і заздрив. Ми всі з захопленням дивилися на єдинорога, і «Адмірал» цього не витримав. Ной – який сенс приховувати правду? – був чоловік недобрий, смердючий, віроломний, заздрісний і боягузливий. Навіть моряк із нього був такий собі: коли хвилі були сильні, він ховався у своїй каюті, падав на койку з соснового дерева і вставав лише за тим, щоб поблювати в тазик із соснового дерева: міазми було чути навіть ярусом нижче. Ну а єдиноріг був сильний, чесний, безстрашний, бездоганно чистий і переносив хитавицю, як справжній моряк. Колись у шторм жінка Хама послизнулася біля поруччя й ледь не впала за борт. Але єдиноріг – якому загальна популярність виборола право вільно ходити судном – підбіг і зачепив рогом