Епоха невинності. Едіт Вортон
публіку. Ось упрост перед ним – ложа старої місіс Менсон Мінґотт. Жахлива огрядність старої леді не дозволяла їй бувати в театрі, проте на прем’єрах та модних спектаклях в її ложі завжди можна було побачити декого з молодших членів сім’ї. Цього разу там була невістка місіс Менсон – Лавелл Мінґотт із донькою – місіс Веланд. Позаду вдягнених у парчеві шати матрон сиділа молода дівчина в білій сукні. Вона, мов зачарована, припала очима до закоханої пари на сцені. Зала принишкла: любовна арія мадам Нільсен саме сягнула апогею, коли ж її «M’ama!» завмерло під склепінням, дівчина зашарілася. Рум’янець забарвив її обличчя теплим рожевим тоном – аж до волосся, далі спустився вниз – до півкуль високих юних грудей, де й зустрівся зі скромною тюлевою косинкою, зашпиленою єдиною квіткою гарденії. Дівчина спустила погляд на чудовий букет білих конвалій, що лежав у неї на колінах, і Ньюланд Арчер помітив, як кінчиками пальців у білих рукавичках вона ніжно погладжує квіти.
Із грудей молодого чоловіка вихопилося зітхання – його честолюбство було вдоволене, і тепер він знову дивився на сцену.
Неможливо було не помітити, що на декорації не пошкодовано коштів, і це визнавали навіть ті, кому на власні очі доводилося бачити оперні театри Парижа та Відня. Авансцену було затягнено сукном смарагдово-зеленого кольору. Посередині здіймалися симетричні горбочки зеленого моху, обгороджені ворітцями для гри у крокет, а над ними бовваніли невеличкі деревця, що зовні нагадували апельсинові, але чомусь були рясно вкриті лапатими трояндами – рожевими і червоними. У моху рябіли велетенські братки, здатні позмагатися своїми розмірами з трояндами, а подекуди можна було спостерегти й справжнє диво природи – розкішні ромашки, що розпустилися на трояндових кущах.
Посеред цього дивного саду стояла мадам Нільсен у білій кашеміровій сукні, оздобленій блідо-голубим блискучим атласом, з крихітним ридикюлем на поясі. Її важкі, дбайливо заплетені русяві коси спадали по обидва боки муслінової шемізетки[3]. Вона похнюплено слухала сповнені пристрасті слова пана Капуля і з виразом цілковитої невинності вдавала, що не розуміє його підступних намірів, коли той про щось багатозначно натякав їй, киваючи на нижнє вікно симпатичної цегляної вілли, що косо виступала з правої куліси.
«Мила! – подумав Ньюланд Арчер, знову пасучи поглядом дівчину з букетом конвалій. – Либонь, і не підозрює, про що мова».
І юнак заглибився у споглядання дівочого обличчя, охопленого почуттями, з хвилюванням володаря, в котрому горде відчуття чоловічої втаємниченості щодо певних речей змішувалося з ніжним благоговінням перед безмірною чистотою і невинністю.
«Ми з нею читатимемо Фауста разом… на берегах італійських озер».
У його уяві мрії про майбутній медовий місяць плуталися з думками про те, що йому варто відкрити перед своєю молодою дружиною світ шедеврів високої літератури. І хоча тільки нині по обіді Мей Велланд нарешті дала зрозуміти, що він їй