Вибрані твори. Казимир Твардовський
на порядку денному. Тож може статися, а стається так дуже часто, що два природознавці дійшли згоди щодо всіх питань за винятком одного; наприклад, обидва є прихильниками теорії еволюції, але щодо питання успадкування набутих ознак один дотримується поглядів Чарльза Дарвіна, а другий – Августа Вайсмана. Таким чином, якщо один скаже про іншого, що той є дарвіністом, то він лише прагне відзначити, що той у цьому питанні є прихильником Дарвіна, але він не має наміру спростовувати решту його знань. Саме це відбувається у філософії. якби я комусь сказав, що я є, наприклад, прихильником томістської філософії, то зустрівся б із поблажливою усмішкою майже всіх філософів північної Німеччини та ще багатьох інших. Такий стан речей абсолютно неприйнятний, хоч у політиці mutatis mutandis таке може бути, але з іншого боку це принижує науку й тих, хто їй відданий.
Усі науки черпають істину там, де її знаходять; кожен дослідник, чи то природи, чи то історії, чи то математики, приймає твердження своїх попередників, які є обґрунтованими, та відкидає ті, хибність яких він здатний довести. І чи у філософії мало би бути по-іншому? Чи ж у філософії кожен мав би розпочинати зі спростування, без належного вивчення, всього, що стверджував хтось до нього, бо той хтось був якимось «-істом»? Ні, так не повинно бути, і ми маємо цілком обґрунтовану надію, що часи такого ставлення, якщо не минули остаточно, то вже минають. Ми повинні дбати не про ту чи іншу систему, не про приналежність до того чи іншого напряму, до тієї чи іншої філософської школи, а про наукову істину та її справжнє обґрунтування; якщо ж хтось виступить проти цього і скаже, що це еклектизм, тоді йому спокійно можна відповісти, що тут ідеться не про назву, а про суть справи, і, чинячи так, ми не робимо нічого такого, чого не робили б усі науки. А чи хтось назве еклектиком сучасного фізика, бо він викладає одну дисципліну за Ньютоном, другу – за Кеплером, третю – за Ґальвані, а четверту – за Фарадеєм і п’яту – за Бунзеном тощо? Мабуть, що ні. Тому і нас він не має права так називати.
Бо філософія є такою ж наукою, таким же знанням, як і кожна інша; її метою є пошуки істини, а істина в кожному предметі є лише одна; жодна людина не здобула всіх істин, але якщо хтось нам вкаже на неї в якомусь міркуванні, то ми з вдячністю її приймемо. Наука не має жодної іншої амбіції, окрім пошуку істини; а шукаючи істину, ніхто не захоче сам знайти усю істину або приписати собі її відкриття. Якщо кожен, хто займається філософією, перейметься її науковим покликанням, тоді філософи вже не будуть ділитися на напрями та піднапрями, на прихильників різних систем і «системок», а, прагнучи спільними засобами досягнути спільної мети, злагоджено крокуватимуть до істини, шляхом ретельного дослідження, не вивищуючись одні над одними, а пам’ятаючи слова: «Кого підкорила собі істина, в того і цілий світ не розпалить марнославство» (Tomasz a Kempis, De initation Christi, L. III, XIV, 4).
Франц Брентано та історія філософії
Описуючи