Таємничий острів. Жюль Верн
нас і чекає!..
Морякові не довелося далі розтлумачувати інженерові свою ідею. Той усе зрозумів. Авжеж! Ось він – довгоочікуваний збіг обставин! І хоча план був украй небезпечним, але здійсненним. Уночі, приспавши пильність варти, можна пробратися до кулі, залізти в гондолу і швидко обрубати канати, що тримають її біля землі. Зрозуміло, ризик чималий, але, з іншого боку, раптом їм пощастить!.. Якби не цей клятий ураган… Утім, якби не було урагану, куля давно вже вилетіла б із Річмонда, а з нею і єдина можливість утекти звідси.
Пенкроф і Сміт домовилися зустрітись на майдані о десятій. Сміт сказав, що з ним полетять Ґедеон Спілет і Наб, а моряк збирався взяти із собою Герберта Брауна. Виявилося, що всі п’ятеро, ладні кинути виклик урагану, – люди сміливі й рішучі.
Настав вечір. На місто впала непроглядна пітьма. Густий туман клубочився над землею. Із безодні чорного неба сіявся мокрий сніг, мжичило. На вулицях Річмонда не було ні душі. У таку негоду влада навіть не тримала на майдані варту для охорони повітряної кулі.
О пів на десяту Сайрус Сміт та його супутники з різних боків підійшли до майдану, оповитого пітьмою, бо пориви вітру загасили всі газові ліхтарі. Важко було навіть розгледіти величезну кулю, притиснуту до землі ураганним вітром. Кулю тримав міцний канат, прив’язаний до кільця, вправленого у бруківку.
Сайрус Сміт, Ґедеон Спілет, Наб і Герберт мовчки зайняли місця в гондолі. Пенкроф тим часом, за наказом інженера, відв’язував мішки з баластом. Сайрусу Сміту залишалося лише дати сигнал вирушати.
Саме тоді в гондолу вскочив пес. Це був Топ, вірний Сайрусів собака, що нарешті наздогнав свого господаря. Сміт хотів прогнати його, боячись, що пес перевантажить гондолу, та за нього заступився Пенкроф:
– Та нехай залишається!.. Викиньмо краще з гондоли ще два мішки з піском! – ударом ножа він перерубав канат – і куля навскіс злетіла в повітря.
Читачі вже знають, що з п’ятьох чоловіків, що покинули Річмонд 20 березня, четверо 24 березня потрапили на безлюдний берег за сім тисяч миль від своєї батьківщини. П’ятий пасажир, якого бракувало і на пошуки якого одразу кинулися решта, був не хто інший як інженер Сайрус Сміт.
Розділ ІІІ
П’ята вечора. – Зникнення одного пасажира. – Набів розпач. – Пошуки на півночі. – Острівець. – Тривожна ніч. – Туман. – Наб пливе у вир. – Вид із землі. – Перехід протоки вбрід.
Очевидно, інженера змило хвилею в море. Його вірний чотирилапий друг без принуки стрибнув у воду на допомогу своєму господареві.
– Уперед! – гукнув кореспондент.
І всі четверо повітроплавців з пошкодженого аеростата, забувши про втому і голод, умить кинулися шукати товариша.
– Уперед, хутчіше! – розпачливо гукав Наб.
– Так, Набе, вперед! – підхопив Ґедеон Спілет. – Ми знайдемо його.
– Живого?
– Звісно, живого!
– А він уміє плавати? – спитав Пенкроф.
– Авжеж, –