Круговерть. О. Генри
Цього не може бути. Це неможливо. Повне нерозуміння.
– Вона плаче за вами, – наполягав мандрівний жонглер. – З кохання до вас її троє заледве можуть втримати, і волає ваше ім’я так гучно, що вони не наважуються підняти завісу. Прокиньтеся, юначе.
– З кохання до мене? – вибалушив очі Боб Гарт. – Хіба ж я не сказав вам, що вже запізно? Адже ми з Черрі взяли шлюб ще два роки тому!
Золото, що блиснуло
Розповідь із моральним підтекстом завжди схожа на хоботок комара. Вона набридає вам, а потім впорскує крапельку отрути, щоби роздратувати вашу совість. Тож нумо спершу почнімо з моралі, аби покінчити з нею. Не все золото, що блищить, але мудра та дитина, яка закупорює корком свою пляшечку з кислотою для дослідів.
Там, де Бродвей огинає ріг площі, на якій стовбичить Справжній Джордж[10], розташований маленький «Ріалто». Там можна побачити акторів із околиці й дізнатися їхнє гасло.
– Ні, кажу я Фромену, ви не зможете мене отримати дешевше ніж за два долари п’ятдесят центів за виступ, інакше я йду геть.
На захід і на південь від оселі трагіків простяглися одна чи дві вулиці, де жителі іспансько-американської колонії туляться для того, щоб урвати собі хоч трохи тропічного тепла на цій холодній півночі. Центром життя в цій дільниці є «Ель-Реф’юджіо», кафе і ресторан, який обслуговує легковажних вигнанців із Півдня. З Чилі, Болівії, Колумбії, неспокійних республік Центральної Америки та запальних островів Вест-Індії прибувають сеньйори в плащах і сомбреро, котрих викидають, як палючу лаву, політичні виверження у своїх країнах. Сюди вони приходять, аби снувати плани, виграти час, залучити кошти, зацікавити флібустьєрів, нелегально переправити зброю та боєприпаси, провернути свої оборудки. В «Ель-Реф’юджіо» вони знаходять атмосферу, в якій почуваються як риба у воді.
У ресторані «Ель-Реф’юджіо» подають страви, особливо приємні для вихідців із країн Козерога та Рака. Там заради альтруїзму ми змушені ненадовго зупинити цю історію. О, гурмане, втомлений кулінарними вивертами галльського шеф-кухаря, тобі треба до «Ель-Реф’юджіо»! Тільки там можна знайти особливу рибу, ікталура блакитного[11] з Мексиканської затоки, запеченого по-іспанськи. Помідори надають їй барви, індивідуальності та душі, чилійська капуста дарує їй пікантності, оригінальності та краси, а незнані трави дарують винятковість і таємничість… Увінчування її досконалості заслуговує окремого речення. Навколо неї, над нею, під нею, біля неї – але ніколи в ній – нависає ефірна аура, настільки тонка та делікатна, що лише Товариство психічних досліджень може визначити її походження.
І не кажіть, що в «Ель-Реф’юджіо» в рибу кладуть часник. Це швидше дух часнику, що пролітає повз, легко поцілувавши страву, увінчану петрушкою, так само як поцілунки в житті є «безнадійною фантазією того, коли вдаєш, що цілуєш вуста, призначені для інших»[12]. А потім, коли офіціант Кончито приносить вам тарілку коричневих бобів і карафку вина, яке не без зупинок приїхало з Порту до «Ель Реф’юджіо» –
Справжній Джордж – пам’ятник Джорджу Вашинґтону.
Ікталур блакитний – сом із роду ікталур родини ікталурових, ряду сомоподібних. Інша назва – «біла кішка».
Цитата з поезії Альфреда Теннісона (1809–1892) – англійського поета-романтика.