Моральні листи до Луцилія. Том II. Луций Анней Сенека
висівають весною, і тебе, мідійко, тоді ж
Пухкі борозни чекають. Що не рік, і про просо турботи…
(17) Чи одночасно їх садять і чи весною сіють і те і інше, можеш судити ось по чому. Я пишу тобі сьогоднішнього листа у червні, скоро наступить липень; і в один і той же день я бачив збирачів бобів і сіячів проса.
Та повертаюсь до пересадки олив. Я бачив два способи. Стовбури великих дерев, підрізавши гілки і залишивши їх не більше ніж на фут, він переносив разом з кореневищем, причому корені знімав, не чіпаючи лиш той вузол, з якого вони звисають. Умочивши його в гній, дерево опускають в яму, а потім не просто засипають її землею, а й прибивають її і утоптують.
(18) За його словами, немає нічого кориснішого, ніж це утоптування: воно стає на шляху холоду й вітру, а окрім того, стовбур менше розхитується, так що корені, які з нього проростають, можуть витягнутися і закріпитися в ґрунті, бо інакше їх обриває навіть легке розхитування, поки вони м’які, як віск, і тримаються не міцно. Перш ніж закопати дерево, він з нього знімає трохи кори: бо звідусіль, де оголена деревина, йдуть, за його словами, нові корені. Із землі стовбур не повинен стирчати більше ніж на три-чотири фути: тоді він одягнеться гілками з самого низу, і більша частина його не буде, як у старих олив, сухою і заскорузлою.
(19) А ось другий спосіб посадки: сильні пагони з м’якою корою, які бувають зазвичай на молодих деревах, він висаджував таким же чином. Ці ростуть повільніше, проте не бувають ні зморщеними, ні кволими, тому що мають походження від саджанців.
(20) Я бачив ще, як він пересаджував до другого дерева багаторічну лозу: у неї, якщо можливо, треба підібрати навіть найтонші корінці, а потім розіслати її, не жаліючи довжини, щоб вона і з стеблини пустила корені. Я бачив лози, пересаджені не тільки в лютому, але й в кінці березня, вони вже обхоплюють нові в’язи і видираються вгору.
(21) Але всім цим, так би мовити, деревам з товстим стовбуром, треба, за його словами, допомагати водою з підземного сховища; якщо вона допоможе, значить, дощ нам підвладний.
Більше нічому я тебе навчати не збираюсь, щоб не зробити з тебе суперника собі самому, як наш Егіал зробив з мене свого суперника.
Бувай здоровий.
Лист LXXXVII
Сенека вітає Луцилія!
(1) Я зазнав невдачі ще до того, як встиг зійти на корабель. Як все сталося, я не пишу, щоб ти не здумав і це додати до стоїчних парадоксів, – втім, я доведу тобі, якщо захочеш (і навіть якщо не захочеш), що жоден з них не винен і не такий дивний, як здається на перший погляд. Ця поїздка мені показала, як багато у нас зайвого і як легко було б на свій розсуд позбутися речей, відсутність яких ми і не відчуємо, коли їх забирає необхідність.
(2) У супроводі небагатьох рабів, які вмістилися в одному візку, без усіляких речей, окрім тих, що на нас, ми з Максімом вже два дні живемо блаженним життям. Матрац лежить на землі, я – на матраці. Один дорожній плащ замінює простирадло, другий – ковдру.
(3) Сніданок наш такий, що від нього нічого забрати, він готується п’ять хвилин