Креативний особистий брендинг. Юрген Саленбахер
безробітним, підприємцем, фрілансером, керівником у компанії. Але хоч там як, дедалі більші зобов’язання, які ви берете на себе, як-от сім’я, діти, іпотека, підлеглі, створюють враження, що змінити щось цілковито неможливо. Адже під кінець кожного дня ви почуваєтеся виснаженими. У багатьох випадках такі зобов’язання стають головною причиною того, що люди рік у рік миряться з тією самою ситуацією, із тією самою роботою на ту саму компанію. Це триває, доки одного дня середовище дає нам імпульс, змушуючи змінитися. І лише Богові відомо, на краще чи на гірше.
«Світ змінюється, і ми мусимо змінюватися разом із ним». У цих словах, які виголосив 20 січня 2009 року Барак Обама, не було нічого нового. Новим було лише його ставлення до змін: «Так, ми можемо».
Взявши це за основу, поміркуймо: чи не краще нам самим бути готовими до змін та ініціювати їх прийняття у нашому житті замість дозволити іншим змінювати себе? Чи не варто все-таки поставитися до змін позитивно? Звернути увагу не тільки на можливі загрози, а й на прекрасні можливості, які вони відкривають? Особисто я не люблю, коли інші люди ухвалюють рішення щодо мого життя замість мене. Я вважаю за потрібне ухвалювати їх сам, хоч які хороші чи погані будуть наслідки. Так я щонайменше не звинувачуватиму ні в чому інших. А це економить чимало часу й енергії, які я зі значно більшим задоволенням витрачу на те, щоб написати щось на прекрасному чистому аркуші свого майбутнього.
Сила змін: швидкісне життя
Що, в біса, відбувається? Саме таким було перше запитання, яке я поставив собі, розпочинаючи роботу над цією книжкою, – у світі саме розгорталася найбільша економічна криза з часів Великої депресії 1929 року.[1] Як і багатьох людей, мене спантеличили вплив фінансової кризи, економічна нестабільність та поява масового безробіття у США та Європі. Коли 2008 року збанкрутувала «Lehman Brothers», я надзвичайно здивувався. Це була компанія зі стодвадцятивосьмирічною історією; компанія, що пережила Чорну п’ятницю 1929 року[2] та дві світові війни. А тоді почали подейкувати про те, що економіка деяких країн на зразок Ісландії – на межі колапсу. Згодом серйозні фінансові проблеми відчули в Дубаї. А ще в Ірландії, Греції, Португалії, Іспанії… Ми й досі не знаємо, чим це усе закінчиться.
Усе це відбулося у межах якихось десяти років від часу останнього економічного спаду в 2001-му. Не так уже й давно це було, чи не так? І, будьте певні, наступний спад не змусить на себе чекати.
Найголовніше те, що все відбувається не «десь там». Це не ті новини, які ми читаємо у «Financial Times»[3] чи дивимося по CNN[4]. Не ті новини, що якось нас стосуються, однак не мають особисто для нас жодного наслідку. Ні, ці новини цілком реальні, і вони впливають на кожного з нас більше, ніж будь-коли. А особливо вони впливають на нашу роботу та наше життя – моє так само, як і ваше. Ми й досі мало не щодня чуємо про закриття компаній із довжелезною історією та про масові сплески безробіття. Неймовірно яскравим прикладом є Іспанія, де станом на кінець 2012 року кількість безробітних
Велика депресія – потужна загальносвітова економічна криза, що тривала з 1929 року до кінця 1930-х років та особливо була помітна в країнах Західної Європи та в Сполучених Штатах. Вважається найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою ХХ століття.
Чорна п’ятниця 1929 року – поширена в США назва дня краху Нью-Йоркської фондової біржі, що став однією з причин початку Великої депресії.
«Financial Times» – надзвичайно впливова щоденна британська фінансова газета, що виходить від 1888 року.
CNN – одна з провідних телерадіокомпаній світу. Розташована у м. Атланта, штат Джорджія, США.