А потім прийшов Цезар…. Алекс Хавр
мешканців засніжених просторів лісової Півночі.
Тож немає нічого дивного в тому, що неолітичні технології до Італії принесли зовсім не «балканці», а представники іншої культури – імпресо (вона ж культура кардіальної кераміки), носії Y-генів тієї гаплогрупи, чиє ім’я досить легко запам’ятати: E١b١b١a١b١[5]. Вони були родичами майбутніх володарів морів, фінікійців, і їхніх сусідів єгиптян. Ця культура зародилася в IX тис. до н. е. в Леванті, опанувала (уперше в історії) мореплавство (щоправда, лише на човнах уздовж узбережжя – проте на ті часи це вже було нівроку!) і поступово розселилася мало не по всьому узбережжю Середземного моря. На жаль, більша частина їхніх стоянок опинилася під водою через підвищення рівня моря унаслідок танення льодовиків, тому даних про імпресо обмаль. Відомо лише те, що вони користувалися гончарним кругом, а стінки щойно виготовлених горщиків прикрашали відбитками мушель їстівного молюска серцевидки (кардіума) – звідси й назва.
До моменту завершення останнього льодовикового періоду рівень океанів катастрофічно знизився, і багато які з сучасних морів на ті часи мали вигляд невеликих калюж. Не уникло такої долі й Чорне море: тоді воно було лише досить великим прісноводним озером, до якого широкими потоками линула тала вода з суходолу, котрий щойно звільнився від льодовикового щита. Північна берегова лінія Чорного моря розташовувалася приблизно на прямій, що проведено від Севастополя до румунської Констанци, а Азовського моря взагалі не існувало. Однак рівень Світового океану і пов’язаного з ним Середземного моря піднімався набагато швидше, і одного чудового дня перетинка, що відділяла Мармурове море від Чорного, не витримала – солона вода полинула на Північ. Усій прісноводній живності в Чорному морі одразу ж настав гаплик – вона вимерла, залишивши по собі пам’ять у вигляді шару сірководню в глибині. За декілька років рівень моря піднявся на кілька десятків метрів, а його площа збільшилася на третину. Окрім затоплення великих територій на рівнинному Північному Причорномор’ї, це означало значне збільшення вологості повітря. Більше вологи – більше трави. Більше трави – більше придатних для землеробства і скотарства земель. (Див. мал. на с. 14).
До 6000 р. до н. е. імпресо, перебувшись кілька сотень років на Криті, помалу дісталися і Південної Італії й витіснили місцевих жителів із Сицилії, Сардинії, Корсики та практично всіх прибережних районів Апеннінського півострова. 600 років по тому вони не без зусиль заселили Лігурію (це там, де розташована сучасна Генуя), узбережжя Франції та Іспанії. На цьому їхнє завзяття вичерпалося, і далі вони лише взаємодіяли з хвилями нових поселенців, які накочувалися з глибин лісової Європи.
Перша така хвиля, як і очікувалося, була пов’язана з егейським і балканським неолітом (що їх асоціюють, відповідно, з гаплогрупами G٢ і I٢a, яка в нас значиться як «трипільці»). Його представники перебралися через
Такий довгий код – свідчення того, що специфічні мутації вдалося добре відтипувати.