Ніч на Івана Купала. Наталка Сняданко
(хоча це слово для неї давно настільки ж затісне, як і золотий ланцюжок на масивній шиї) у білому ковпаку і не дуже білому халаті, наливала погнутим черпаком із великого алюмінієвого бідона. На літру потрібно було зачерпнути двічі. Молоко стояло поряд, у такому ж бідоні, і коли Ляна була ще маленька, то насамперед, зайнявши про всяк випадок чергу, підходила до прилавка і намагалася розгледіти, стаючи навшпиньки, скільки бідонів привезли сьогодні і чи вистачить цього на всіх. Її відганяли від прилавка, підозрюючи у намаганні пробитися поза чергою, а задкаста продавчиня ігнорувала її запитання, поставлені надто тихо. Ляна завжди говорила надто тихо.
Згодом вона навчилася визначати асортимент молочних продуктів за довжиною черги. Це було нескладно, бо за самим лише молоком або самою лише сметаною завжди вишиковувалася менша черга. Ще пізніше Ляна навчилася займати чергу у кількох сусідніх магазинах відразу. Це було вже тоді, коли черги стали суттєво довшими, крім грошей, на деякі продукти потрібні були ще й купони, а часом привезеного могло не вистачити на всю чергу. Тоді багато хто займав відразу кілька черг, бо в одні руки відпускали лише обмежену кількість дефіцитного товару.
Цей період затяжних черг співпав із піком популярності мистецької колонії, заснованої і розформованої Маркіяном, але Ляна пропустила цей пік, бо тоді ще не була знайома із Маркіяною, Яніною та Анною, а серед однолітків у її дворі, з яких досі складалося коло її спілкування, ніхто такими речами не цікавився.
Коли вони всі разом опинилися у зачиненій на літо і перетвореній на міні-гуртожиток сільській школі, їхні стосунки ще не переросли у ту тісну дружбу, майже нерозлучність, у яку вони складуться під кінець навчання, їхня ідея ще тільки зріла, не оформившись в остаточне рішення і додаючи змісту їхнім посиденькам після пар і їхнім теревеням за пляшкою поцупленого з батьківського бару саморобного кавового лікеру.
Маркіяна і Яніна товаришували давно, з самого дитинства, та у них і не було іншого виходу. Яніна мовчки підпорядковувалася владній та ініціативній Маркіяні, батьки якої так хотіли сина, що дали дитині ім’я ще до зачаття, а потім просто додали «а» в кінці, символічно зафіксувавши таким чином свою поразку. Маркіяна була яскравою білявкою, трохи заповною, як і всі в ті часи культу калорій і зацикленості на поїданні дефіцитних продуктів, коли надмірна кількість мала компенсувати бідність асортименту. Вона бачила своє майбутнє на сцені, а не в науці, тоді як її батьки бачили все зовсім навпаки. З дитинства відвідувала неодмінну для дітей із сімей її кола музичну школу по класу фортепіано, бо на скрипку, де необхідно було мати абсолютний слух, її не взяли. Маркіяна хотіла на вокал, але, попри приємний тембр її голосу, діапазон визнали надто обмеженим. Яніна, навпаки, мала дуже широкий діапазон голосу і абсолютний слух, їй навіть пропонували займатися приватно, аби згодом вступити до консерваторії на вокальний. Але Яніна відмовилася, вона не бачила себе на сцені,