Амаркорд (збірник). Наталка Сняданко
польської галюцинації», як сказав про це один галицький письменник, а в сенсі високої поезії, романтичних поривів, які далеко сягають за межі примітивного повсякдення, в сенсі того самого епосу, якого Галичина, на моє глибоке переконання, зовсім навіть не позбавлена. Візьмімо хоча б поезію, бо хто, як не поети, творить міфи? Героїні галицьких поетів – це жінки-духи, блоківські Прекрасні Дами, про яких у пам'яті залишається лише відчуття доторку до чогось прозорого, легкого, невагомого, нереального, але еротичного, можливо, саме цією своєю загадковістю. «Тепла, погідна, лагідна, оката» Варвара Лангиш чи забута середньовічна поетка Йосифа Кун, образ якої сконцентрований ув одній-єдиній фразі: «Дозволь мені кружляти над тобою»[1], Вероніка-сльоза[2], образ якої не менш осінній, розмитий туманами і фантазією, чи Орися, у якої «тонкі нічні молочні пальці, гаряча і рухлива глина…»[3], просто «Ти», «але буде видно і в темряві що в Тебе втікаюча тінь»[4]. Відчуття цієї майже платонічної еротики посилюється постійним зниканням, невловністю: «лиши для мене в магнітофоні пісеньку про своє залишання», відчуттям відсутньої присутності: «Ніде коханої немає – ні в небі, ні на дні. Пустеля». Ідеальна галичанка – це безтілесна Муза, яка має надихнути і зникнути, їй немає місця в реальному житті, бо ж хіба можна реальній жінці сказати: «Я хочу почути, як вона скаже: «Дозволь мені кружляти над тобою»?
Можна, звичайно, але навряд чи вона Вас зрозуміє, а навіть якщо й зрозуміє, то навряд чи виконає Ваше бажання. Реальна галичанка – це зовсім не дух, не привид, не безтілесна мрія. Реальна галичанка – це жінка, про яку легко мріяти, але яку важко здобути; «я брав тебе, як фортечні мури, я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг», – сказав поет і, очевидно, знав, про що говорить. Тому перш ніж Ви спробуєте це зробити, раджу заглибитися не так у свої мрії та фантазії, як у вивчення особливостей мислення Вашої обраниці, з якими Вам неминуче доведеться зіткнутися й об які Ви досить легко можете розбити на друзки свою першу нетривку перемогу. Навіть найбільш удала імпровізація потребує тривалої підготовки, тому раджу Вам якнайдетальніше ознайомитися з текстом спеціального практичного додатку про те, як слід одружуватися із галичанкою.
Але я мушу якось закінчити цю історію, яка й без того надто затяглася, враховуючи, що панночці вже на початку цієї розповіді виповнилося 25 років, а заміж вона ще так і не вийшла. Із такою, відверто кажучи, неприємною ситуацією терміново потрібно щось робити, бо й перед сусідами встидко, і читача не можна залишати ні в сих, ні в тих. А закінчувати історію про пристрасті потрібно, безумовно, весіллям, а в кращих традиціях водевілю одружуватися повинна не та пара, від якої цього сподівається читач.
Отже,
Епілог
Після прочитання всіх наведених вище історій у декого може скластися враження, що героїня надто вже несвідомо ставиться до питань, пов'язаних
«Тепла, погідна, лагідна, оката» Варвара Лангиш чи забута середньовічна поетка Йосифа Кун, образ якої сконцентрований ув одній-єдиній фразі: «Дозволь мені кружляти над тобою», «Я хочу почути, як вона скаже: «Дозволь мені кружляти над тобою», «я брав тебе, як фортечні мури, я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг» (Юрій Андрухович).
Вероніка-сльоза (Ігор Калинець).
Орися, у якої «тонкі нічні молочні пальці, гаряча і рухлива глина…», «Ніде коханої немає – ні в небі, ні на дні. Пустеля» (Віктор Неборак).
«Ти», «але буде видно і в темряві що в Тебе втікаюча тінь», «лиши для мене в магнітофоні пісеньку про своє залишання» (Грицько Чубай).