Чебрець в молоці. Наталка Сняданко
вдасться. Кар'єра в бальних танцях суворо пов'язана з віком, а у її віці було вже занадто пізно починати все з нуля.
Алла цілими днями безцільно блукала містом, а оскільки була пізня осінь, то листя розсипалося на порох ще до того, як опускалося їй на плечі, навіть ще у повітрі, і до землі доходив уже тільки прілий важкий запах і трохи силосоподібного порошку. Аби зігрітися, вона годинами просиджувала в кав'ярнях і переглядала незмінний вже багато років репертуар обшарпаних кінотеатрів, що їх не ремонтували вже понад десятиліття. Зігрітися на кіносеансах не вдавалося, і вона потроху роздумувала над тим, чи не брати з собою в ці подорожі коньяк у батьковій натільній фляжці.
Алла і Зенон зустрілися випадково, на одному з сеансів о 13:30, коли двоє глядачів у залі – це вже подія. Після фільму він підійшов до неї і запросив на каву. Ніби повторюючи сюжет посередньої мелодрами, яку вони дивилися перед знайомством, через півроку вони одружилися. Через рік народилася Софійка, і про те, як саме минули ці шість років, Алла небагато могла б розповісти. Окрім того, що кілька разів Зенон її зраджував, кілька разів вона зраджувала Зенона. І щоразу це ставало великою трагедією, супроводжувалося бурхливими розмовами, з'ясуваннями стосунків, сльозами і втішаннями. Одного разу після таких утішань вона завагітніла вдруге. Та коли сказала про це Зенону, помітила в його очах щось дивне, зовсім їй незнайоме і зовсім не те, чого вона чекала. Воно визирнуло і відразу ж зникло – вона навіть не встигла пересвідчитися, чи було воно насправді, чи просто примарилося її вразливій уяві, але чомусь це сильно її налякало, і вона прийняла рішення за них обох.
– Патологія, – бадьорим голосом повідомила зі слухавки медсестра, і Аллі захотілося зникнути в кілометрах дроту, що з'єднували її з цим відділенням, де працювала знайома лікарка, що згодилася допомогти, хотілося зав'язнути і так і не випорпатись із різнокольорових смужок телефонного кабелю, щоб отримати змогу не відповідати на це моторошне привітання.
На зупинку автобуса опускалося жовте кленове листя, перевертаючись жилавим боком догори. Вона по-дитячому загадала, що нікуди не поїде, якщо три наступних листки перевернуться догори іншим боком, але вони не перевернулися. Вона зітхнула й сіла в автобус. Чомусь усе важливе в їхньому житті відбувалося восени, ніби програмуючи їх на якусь млявість і невизначеність, на нерішучість і навіть боягузтво, з якими асоціювалася ця пора року.
У приймальному покої лікарні гуляли протяги й смерділо хлоркою, пообдряпувані стіни ще зберігали сліди масляної фарби кольору недостиглих буряків, але і без цієї фарби виглядали не набагато гірше. Вона чекала на свою лікарку, мерзлякувато поводячи плечима, ззаду гримнули двері, і впритул підійшла жінка невизначеного віку з синцями під обома очима, від неї сильно заносило алкоголем.
– Аборти тут роблять? – із наголосом на «тут» запитала жінка байдужим тоном, ніби збиралася стати в чергу за ковбасою, кинула