Видатні наукові відкриття. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
верстат. Все це ставило нові проблеми перед природознавством. Розвиток техніки й слабість університетської «книжкової науки» створили передумови для відновлення науки, що характерно для епохи Відродження. У цей період виникає новий ідеал людини, найбільш яскравим представником якої є Леонардо да Вінчі (1452–1519) – італійський живописець, скульптор, архітектор, учений та інженер. Його наукові праці присвячені математиці, механіці, фізиці, астрономії, геології, ботаніці, анатомії й фізіології людини. Він конструював багато машин, проектував канали, досліджував механічний рух, тертя, хвилі на поверхні води, капілярність, опір повітря, підйомну силу, формування зображення в камері-обскурі й оці. Леонардо довго й уважно вивчав політ птахів, сформулювавши при цьому свідомий метод наукового дослідження, що є однією із його головних наукових заслуг.
Леонардо да Вінчі був незнатного походження і тому не мав замолоду можливості познайомитися з академічними латинськими працями свого часу. Але саме через це його творчість не була скута схоластичною наукою, не придушувалася пануванням авторитетів. Це спонукало його до безпосереднього спостереження природи і до її вивчення. Леонардо усвідомлював, що його розуміння світу, досягнуте за допомогою дослідів, більш надійне й правильне, ніж почерпнуте із книг розуміння вчених того часу. Видатний художник казав: «…Хоча я не вмію так, як вони, цитувати авторів, я буду цитувати набагато більш гідну річ – дослід, наставника з наставників».
Леонардо да Вінчі вважають засновником експериментального методу. Він високо цінував дослід: знання – дочка досліду, – і широко використовував його. Але дослід сам по собі – сирий матеріал, і справа розуму включити його в єдину фізичну концепцію явищ природи й показати, чому він повинен йти саме так. Було багато суперечок щодо впливу Леонардо да Вінчі на наступний розвиток науки. Це було викликано саме тим, що його рукописи не публікувалися до кінця XVIII століття. Однак багато ідей Леонардо містяться в працях великих учених XVI століття: Ніколо Тартальї (1499–1552), Ієроніма Кардана (1501–1576), Джованні Баттісти Бенедетті (1530–1590). Взагалі XVI століття – це століття інтенсивної інтелектуальної діяльності, століття боротьби проти панування авторитетів, особливо авторитету церкви. У цьому ж столітті революційне вчення Коперника викликало резонанс у всьому науковому мисленні.
Успіхи фізики XVI століття здаються незначними, але вони є першими завоюваннями нової культури, що звільняється від пут середньовічних традицій. Тут можна відзначити дослідження криволінійності траєкторії снаряда, що летить (Тарталья), незалежності швидкості падіння тіл від їхньої ваги (Бенедетті), рівноваги тіла на похилій площині (голландський учений Симон Стівен, 1548–1620). Також помітні роботи з оптики італійського вченого Франческо Мавроліка (1494–1575), що розглянув кришталик ока як лінзу й першим досліджував переломлення світла в призмі. В XVI столітті з’явилася підзорна труба, але її випадково створили майстри-ремісники по виготовленню