Знайти Атлантиду. Подорож у безодню. Ігор Курус
«Скільки б я не витрачав часу і сил для читання затвердженої програми зі світової історії, це все ж матиме меншу користь, аніж коли хоча б один студент з потоку захопиться вивченням справжньої історії української землі!»
Також треба сказати, що професор Войцеховський певним чином був носієм нових підходів у вивченні історії. Відомо, що до незалежності всі історичні відкриття, та і наука загалом, були пропагандистськими, тому в будь-якому університеті України і досі легко знайти професора з історії, який колись читав такі дивні предмети, як науковий комунізм, історію КПРС чи марксистсько-ленінську теорію. Усі «старі» викладачі історії обов’язково мали бути членами Комуністичної партії, тому фактично були ідеологічними працівниками радянського строю. Через це українська історична наука була «згвалтована» партійними ідеологами. Вона не мала минулого. Професор Войцеховський намагався донести до студентів іншу інформацію. Він це робив не за циркуляром чергової партії, а від щирого серця, тому намагався бути наполегливим і креативним.
Цього дня Іван Андрійович проводив семінар на тему «Стародавній Єгипет». Він уже зробив перекличку студентів і традиційно урочисто пробігся очима по аудиторії.
– Хто хоче першим спробувати свого щастя в єгипетській історії? – з долею жарту запитав професор. Студенти враз підняли ліс рук і йому довелося вибирати, кому ж першому дати слово.
Здебільшого на семінарах студенти не завжди бувають активними. Є, звичайно, такі, які намагаються заробити бали, щоб не ускладнювати собі життя під час сесії. Та все ж більшість студентського люду має іншу тактику – відвідує семінари, щоб не мати пропусків. Це неабиякий плюс до загального балу заліково-екзаменаційної сесії.
Тема сьогоднішнього семінару була доволі легкою, тому студенти намагалися отримати оцінки, так би мовити, без зайвих зусиль. Та поки професор визначався, кому першому дати шанс зробити доповідь, в аудиторію увійшли троє: Катя, Нестор і Юля. Молоді люди перепросили за запізнення і запитали дозволу сісти.
– Звичайно, – відповів професор, поглядаючи на незнайому студентку. – Ваше запізнення на сім хвилин є зовсім непомітними для світової історії.
Остання фраза викликала сміх студентів, що теж зосередили свій погляд на Юлі. Рядами пішов шепіт…
– Тиша, будь ласка! – звернувся Іван Андрійович до студентів і, знявши окуляри, додав: – Продовжимо наш скорбний труд. Хто першим здивує нас своїми глибокими знаннями про стародавній Єгипет?
Більшість студентів уже була в Єгипті й оглядала піраміди, храм Карнака чи Каїрський музей, тож вони залюбки підвели руки, намагаючись легко отримати омріяні бали.
Зненацька хтось з так званої гальорки вигукнув:
– Пане професоре, а ви чули про розкопки у Холмі? Кажуть, там знайшли могилу Данила Галицького!
Аудиторія завмерла. Ніхто не очікував, що комусь заманеться