Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Камінний хрест (збірник) - Василь Стефаник


Скачать книгу
a коло дєді є кіт, та й таких миший ловить та й душить.

      – Бо миші зерно трубять та шкоду робля…

      – Нащо шкоду?

      – А би не було що молотити та й молоти.

      – А що ж вони їде?

      – Таже зерно…

      – Як?

      – Е, з тобов не договорив би си… Треба, аби ті дєдя увечір підстриг, бо, аді, яке патлате волосе.

      – По-парубоцьки, ма?

      – Аякже, таже ти у мене парубок.

      – Та й видиш, що вже, а ти не хочеш ніколи давати чєсатиси. Ану-ко подивиси в дзеркало, як файно?

      Андрійко виглядав як скупаний, волосся спадало маленькими білими нивками на чоло і шию. Очі були сині, а губи червоні. Мама дала йому яблуко і булку, він сховав у пазуху.

      – Я хочу до вуйни.

      – Уперед з'їж яблуко, та потім підеш, бо хлопці відоймуть.

      – Я не покажу. Хочу до вуйни.

      – То йди про мене.

      Вбрала його в чобітки, в свою кожушинку, в татів капелюх та й пустила надвір.

      – А дивиси, аби-с упав, а то буду бити…

      Сіла в хаті шити.

      – Не біси, такий мудрий, як старий. Не мав би си в кого вдати! Вікапаний Міхайло. А зараз упоминаєси заплати за чєсанє.

      І мама всміхнулася і шила далі.

      – Коби здоров ріс та чемний. Має три роки та й геть оченашу береси. Такий старогрецький, а такий пустєк, що хату догори ногами здоймає. Так не раз допече, що мус бити. Якби не бив, то нічо би з него не було.

      Підняла голову, глянула у вікно.

      – Це вже вполудне, а Міхайло ще не входить полуднувати. А бахура нема. Десь, певне, чипить на снігу та й ме кашляти…

      Вечором сидів Михайло на лаві та й держав на колінах Андрія. Вогонь палахкотів у печі і освітлював хату червоним світлом. Михайлиха сиділа перед печею та варила вечерю.

      – Ти зійшов, старигане, на діточий розум, та лиши дитину в супокою, не підкидай ним, як гарбузом. Йди, Андрійку, до мами.

      – Коли я не хочу.

      – А ти чий, дєдів чи мамин? – питав Михайло.

      – Дєдів…

      – А кого меш бити?

      – Маму.

      – А ти, підвіяний, та я тобі яблука та булки даю, а ти меш мене бити!

      – Дєдя тобі купить богато яблук, бо ти дєдів.

      – Ой, ци ни цес дєдя тобі купить? Ти би ніколи не видів нічо.

      – Ану-ко покажи, як ти меш їхати у воську на коні? Хлопець сів на поривач і брикав по хаті.

      – Доста, доста, Андрійку, на тобі солімку та пінку з молока збирай.

      Андрій опинився коло печі і збирав пінку.

      – Mo, Андрі, а ти що купиш мамі?

      – Червоні чоботи.

      – Адєдиві?

      – Дєдиві нічо не хочу.

      – Файний синок мамин.

      Михайло взяв його знов на коліна.

      – Ти як називаєшси?

      – Андрій Косминка.

      – А хто ти є?

      – Луский радикал.

      – Добре. А куди ти поїдеш?

      – До Канади.

      – На чім поїдеш?

      – На такі шіфі, як хата, великі, таким морем широким, широким, геть, геть…

      – А дєдю озмеш з собов?

      – Озму дєдю, та й маму, та й Івана вуйного, та й геть поїдемо…

      – Йди, йди не зіціруй


Скачать книгу