Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
постаратися. Треба мати свіжу голову, спати мінімум вісім годин на день, добре харчуватися, займатися гімнастикою, прогулюватися на свіжому повітрі, і бажано в якому-небудь парку. За Лєниною скромною статистикою, люди довкола нічого з цього не робили. Вони часто пили, мало спали, їли макарони і картоплю і, коли не працювали, сиділи вдома перед телевізором. Обставини не сприяли суспільній доброті. Треба було щось із цим робити.
Але навіть на самому початку Лєна була далека від невдячної ідеї рятувати світ. «Цей світ навряд чи потребує, щоб хтось його рятував, – стверджувала вона. – Мені байдуже до північних корейців, які не знають, що таке телятина, і навіть слова такого – «телятина» – не знають. Мені байдуже до голодних африканців на берегах Нілу і бідних індонезійських дітей, чию працю експлуатують із трирічного віку. Мені байдуже до всього того, чого я не бачу і не чую. От тільки ця свиняча голова не йде мені з голови. Пес не йде з голови, Женя Прокопович, безрукий хлопчик із Городенки. Я мусила з цим усім щось зробити, щоб мені самій стало приємніше жити, щоб не з’їхати, як інші, з розуму».
4
Сціоподи, арімаспами та інші песиголовці натурфілософії
У 1996-му все остаточно розвалилось, і Сан-Франциско потонуло в чорних водах вільного ринку.
Із батькового заводу, на якому виробляли секретні деталі до секретних атомних субмарин, зробили нічний клуб. Із маминої шоколадної фабрики – підпільний горілчаний цех. Обоє вони, як і решта українців, залишились при своїх інтересах і вже не мали що красти. Так зі злодіями завжди буває, казала Лєна, у результаті вони стають іще біднішими.
Але немає поганого, яке не вийшло б на добре. У цнотливі посткомуністичні душі раптом увійшло – ні, увірвалося – нове американське слово БІЗНЕС. Тут, правда, воно мало дещо інше значення. Якщо не можна красти в держави, то треба красти одні в одних.
На цьому постулаті тримається світова економіка, казав Лєнин батько. Обдури ближнього свого, бо прийде дальній і обдурить вас обох.
Усі почали займатися бізнесом. На практиці бізнес означав – базар.
У центрі Сан-Франциско знесли кілька пам’яток архітектури 18-го століття і обгородили під базар величезну територію. Тепер ЦЕ був центр. Причому всякий: і економічний, і науковий, і культурний, і духовний. Хто мав що продавати, продавав, хто мав гроші, купував, хто не мав, просто проходжався, вдихаючи на повні груди спокусливі запахи китайського дерматину і синтетики тієї ж національності. Але всі тут були. Мінімум щонеділі. Тут відроджувалося сподівання на краще, тут лікувалася всенародна депресія. На базар пішли продавцями половина викладацького складу місцевого університету, лікарі, вчителі, редактори і журналісти газет, художники і письменники, солісти обласного народного хору й актори місцевого драмтеатру.
На базарі говорили про постколоніалізм і глобалізацію, про сучасне європейське кіно і художній постмодернізм, говорили про Воргола і Маркеса, про Курта Кобейна і філософію деконструктивізму. Часто вечорами, коли вже не було покупців,