Гра в паралельне читання. Міла Іванцова
не бути, а дівчата навряд чи спокусяться пропозицією немолодого чоловіка поспілкуватися на виробничу тематику, бо під кінець зміни їх уже, мабуть, нудить від покупців, їхніх візків, та й від веселої музики теж. І навряд чи касирки, більшість яких приїхала до столиці на заробітки, надто переймаються питаннями психології, хоча миттю визначають рівень статків покупця за його «споживацьким кошиком».
Тож Володимир обмежився самостійними спостереженнями. Деякі з них викликали усмішку, інші – сумне зітхання. Наприклад, одного разу він помітив, як дві молоді яскраві жінки, ідучи назустріч одна одній, на мить зустрілись очима, а потім так само миттєво зиркнули в чужі візки, прикинувши, певне, рівень наповненості гаманця своєї візаві або її покровителя. Потім Володимир упізнавав такі самі погляди і біля кас, і через скло автівок, коли дівчата, кермуючи від супермаркету, блискавично оцінювали марку і вартість машини, кинувши оком на даму в зустрічному авто. Щось на кшталт гри «А ти що за одна?».
Спостерігав він також сімейні закупи, коли чоловік ходить паном, вибирає вина, сири, балики, а дружина, узявши з полички жіночий журнал, боязко зазирає йому в очі: «Можна?» Або як інший голова сімейства, котрому от-от розплачуватися на касі, раптом влаштовує ревізію обраному і позбувається лишків на останньому рубежі.
Не раз придивлявся Володимир, як пари розраховуються на касі, та робив висновки про їхній сімейний стан. Візочки з нечисленними, але вишуканими продуктами, готовою їжею, нарізкою сиру та баликів, баночкою ікри, фруктами, пляшкою дорогого вина чи коньяку (чи того й іншого) він не став би відносити до закупів для вечері сімейного типу. Швидше за все, передбачалася трапеза при свічках із взаємно приємним продовженням, що згодом підтверджував маленький пакетик, узятий мужчиною зі стелажа прямо біля касирки.
Таким чином, банальний для когось похід до супермаркету давав нашому герою стільки життєвого матеріалу, що і до кінотеатру ходити не треба. Якось у Володимира виникла думка, що уважне спостереження за жінкою, котра наповнює свій візок у супермаркеті, може стати доленосним, адже проникнення в таїнство закупів може розповісти про людину набагато більше, ніж розглядання попутників у маршрутному таксі дорогою на роботу. І зажевріло в нього бажання поспостерігати вже не для поповнення «таблиці», а, можливо, з дальнім прицілом на спільну старість. Хто знає?.. Адже простий металевий візок може стільки розповісти про свою тимчасову хазяйку – про рівень доходів, про легкість, із якою вона прощається з грішми, чи про її скупість, про кулінарні уподобання, збіг яких у сімейному житті теж досить важливий…
Подумавши про це, Володимир презирливо скривив губи, пригадавши одвічні тортики-зефірки-шоколадки колишньої дружини. Та боролась із зайвою вагою виключно на словах, не маючи сил відмовити собі у цих витребеньках, як і в трьох ложечках цукру на чашку чаю чи кави, та ще й із мімікою грішниці, котра щиро кається.
Покрутивши в руках пакет