Зірка для тебе. Дара Корній

Зірка для тебе - Дара Корній


Скачать книгу
не вмів здаватися жалюгідним.

      Так, випускний! Після нього обіймалися, навіть цілувалися з тими, хто залишався, бо ще не доріс. Шморгали носами нянечки, виховательки, навіть двірник Стьопка та кухарка баба Ніла, від якої завжди смерділо оселедцями та цибулею. Діти з вихователькою Василиною Іванівною посідали в маленький жовтий автобус, який мав вивезти їх із задрипаного селища в обіцяне директоркою сяйливе майбутнє. Й автобус поїхав. Очі малих прикипіли до вікон, бо вони мали обов’язково побачити і ту дорогу, яка веде їх до прекрасного, і тих чудових людей, які їх там стрічатимуть. Одноманітні картинки почергово заступали одна одну: сільські вулички, кучеряві сади, хатки, обтикані квітниками, замурзані дітлахи бавляться посеред дороги в квача, безмежні лани після жнив, що своєю стернею нагадують колючих їжаків, а на них копички соломи, порослі бур’яном та травою садиби, в яких ніхто не живе, череди корів на зелених луках. Їхали поволі й довго. Мали непоганий супровід – попереду міліційна машина з мигавкою. Мигавка, правда, всю дорогу була вимкнена, але сам факт видавався цілою подією. Звісно, малюки мають власну охорону. То значно пізніше, коли в дитбудинок будуть привозити з будинку маляти поповнення, той міліційний супровід обзиватимуть конвоєм, як на зоні.

      Зупинка, приїхали…

      Затишна гавань для маленького кораблика – дитячий будинок. Будинок маляти здавався приємним спогадом, навіть раєм порівняно з тим, що їх чекало тут. Нічого не залишалося від мрій про сяйливе майбутнє, як і від бажання стати кимось. Ти-особливий тут був не потрібний, бо шанувався колективізм, як великий рушій муштри. Усе спільне, навіть думки та бажання. За розкладом: харчування, вмивання, уроки і робота. Точніше, навіть не так. На першому місці – робота.

      Упряглися відразу. Дитячий будинок був розміщений на околиці райцентру, у старій поміщицькій садибі. Уже не місто, і ще не зовсім село. Дитбудинку належало кілька господарських приміщень, у яких розташовувалася ферма – свині, кури, качки, гуси, коні – та дровітня (вугілля, брикети, дрова, заготовлені на зиму). Дитбудинок мав і декілька гектарів власної землі, яку обробляли потужними силами учнів. Так, то були важкі дев’яності. Сиротинець займався самовиживанням, і всі, «від миші до щура, тут пашуть, щоб не шибзданутися з голодухи». То один із крилатих висловів дерика колонії, тобто директора дитбуду Семена Сильвестровича. Він часто любив повторювати:

      – Труд, тобто праця, дурбелики, зробила з мавпи людину, і я з вас, макак зелених, буду ту людину клепати. Якщо не пряником, то батогом. Аж доки ви сього не втямите.

      Сергієві «пощастило», і він потрапив до бригади «свинопасів», тобто тих, хто чистить, годує й доглядає свиней. Так, пощастило, бо це набагато легше, ніж збирати картоплю чи буряк або вантажити вугілля чи рубати дрова. Старшокласники, ті, хто не вступив до ПТУ, а закінчував десятирічку, вже не працювали. Статус не дозволяв, зате зобов’язував бути наглядачами і суддями. Вони розподіляли обов’язки


Скачать книгу