Кола на воді. Олена Печорна

      Слідчий зблід, а на чолі виступили дрібні намистинки поту. Він ледве зміг вичавити з себе:

      – Ви… бачте…

      Чоловік нахилився й торкнувся вустами чола. Холодне… Й вологе. Провів долонею по щоці:

      – Оксанко… дівчинко моя… Як так? Ну як?

      Слідчий мовчки кивнув молодикам, і ті зрушили з місця. Анатолій наостанок намагався віднайти дитячу долоньку. Це здавалося таким важливим, найголовнішим з усього, що він міг зараз зробити. Ніби варто лишень вкласти її руку в свою, й Оксанка стисне її легенько пальчиками, як робила це завжди. І все. Це жахіття скінчиться. Він прокинеться, просто прокинеться. Ну ось. Ухопив, стиснув і застиг, пронизаний наскрізь одвічним холодом. Холодна. То… це і є кінець? Відпустив, похитнувся й заплющив очі. Його дівчинку забрали остаточно, віднесли на ношах, а він так і не подивився услід. Не зміг… бачити дрібнесеньку цяточку на мізинці. Ось так. Його світ розщеплюється, розлітається на шматки, котрі вже ніколи не зібрати докупи, а в нього перед очима малесенька плямка, крихітна, ледь помітна, та, яка була у дочки від самого народження.

      – Уб’ю!!!

      Слідчий зітхнув. Він весь час стояв поруч:

      – Розуміємо ваш стан, Анатолію… Миколайовичу, однак, при всій повазі, не втручайтесь. Це лише попередня версія.

      Чоловік здригнувся й крізь стиснуті зуби прошепотів:

      – Розумієте? А ваша дочка теж ось так плавала у цьому клятому болоті?

      Слідчий знітився й замовк, навіть допитувати ретельно не став, хоча колеги час від часу кидали здивовані погляди. Може, збагнув чи відчув: не варто лізти в оголену душу. Якось швидко попрощався, щоправда, лишив свій номер мобільного.

      – Ви б речі які завезли дружині, – прямий погляд очі в очі. – Вона у першій міській.

      Анатолій мовчки кивнув, відчуваючи, як вниз по спині сповзають струмочки поту, а спека підійшла впритул і прагне видихнути своє розпечене нутро просто йому в обличчя. Хотілося бігти, ні – тікати, інакше від нього не лишиться нічого, окрім… Власне, що може лишитись на згарищі? Чоловік глибоко вдихнув, а потім повільно підійшов до самої води, легенько торкнувся її рукою.

      – Тепла…

      Спека підскочила й ображено покрутила біля скроні, мовляв, якою ж їй ще бути?

      Він не знав, він нічого не знав про цю воду, окрім того, що серед латаття якась наволоч утопила його дитину.

      То якою має бути така вода?