Мануал до черепахи. Тетяна Савченко
стався невеликий регрес, коли санітарка заявила, щоб я вимітався, бо мене виписано і нема чого сидіти. Я саме гаяв час, граючи в карти з Полом, чотирнадцятирічним хлопцем, із яким потоваришував, поки стаціонарив своє.
Я влаштував істерику, пообіцяв, що, як вона мене вижене, я піду, звісно, піду, і здохну просто на порозі лікарні, на зло їй здохну, у її зміну, на неї запишуть! Привів Пола у свідки. Санітарка сказала, що не одну сотню таких малих срак утихомирила і мене втихомирить, проте пішла з палати і більше не поверталася. Я дограв партію, лишився дурнем. Потім зіграли ще одну. Ще одну. «Фіглі тобі тут сидіти?» – спитав Пол. «Фіглі мені тут сидіти?» – подумав я. І пішов.
Надворі вже було темно. Виходячи з воріт, я наштовхнувся на Зойку, чи то пак вона вибігла на мене і врізалася мені в ноги всім своїм тільцем. «А де тато, мама?» – спитав. «Вони поїхали», – сказала мала. «Куди поїхали? А ти що тут робиш? Ти що, сама прийшла? Хто тебе привів?» – «Оля…» – «А Оля де?» – «Дома…»
Дурдом якийсь. Я спробував узяти малу за руку, але намацав якусь тканину. У неї на обох руках було по ляльці. Знаєте, такі ляльки-рукавички бувають. Спробував змусити віднести туди, де взяла, та мала вперлася, що той камінь.
Удома Зоя веліла мені сісти надворі перед вікном вітальні, а сама залізла у вікно і показала казку з тими двома ляльками. Так я зрозумів, що батьки поїхали, а ми лишилися самі. Тоді я подорослішав іще років на десять…
Михалька про Ольгу
Михалька розповідає, їй 24 роки.
–
Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9 років, Зоя – 5 років, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 14 днів.
Того дня, коли мама і тато поїхали, Ольга стала Ольгою. Вона відчинила шафку, дістала червону течку, висипала всі наші свідоцтва про народження. Знайшла своє і помалювала записане там ім’я чорнилом. Зверху над помальованим написала «Ольга». Ніхто з нас не зміг згадати її справжнє ім’я.
Але тоді ми дізналися, що Ольга вміє писати, і віддали її до школи.
Михалька розповідає ще дещо.
–
Інна має 16 років, Юра – 15, Михалька – 13 років, Ольга – 11 років, Зоя – 7, Юра-молодший – 5 років, Варварка – 2 роки.
Того дня, коли заговорила Варварка, від мами прийшов перший лист. Надалі листи приходили часто. Листи приходили з Алжиру, Кореї, Ліхтенштейну, Грузії, Італії… Жодного разу в них не було писано про ці країни, натомість в листах ішлося про нас. Про те, що відбувається з нами тут. Я не знаю, звідки мамі ставало відомо все, про що вона нам писала, але, думаю, у такий спосіб вона хотіла показати, що розуміє нас краще, ніж будь-хто з тих, котрі лишаються біля своїх дітей. Принаймні я відчуваю це саме так.
Михалька про Варварку
Михалька розповідає ще дещо, їй 24 роки.
–
Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9 років, Зоя – 5, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 4 місяці.
Я, Інна і старший Юра – діти батька, Ольга, Зоя і менший Юра – діти мами. А Варварка – нічия дитина. То я перша зауважила, що Варварка пахне не молоком і цинамоном, як усі малі діти, а полином. Інна сказала, що Варварка – дитина