Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
Він вбив її, заволодів королівським троном, та остготи зненавиділи його за цей злочин. Тоді імператор Юстиніан мав сподівання на вигнання їх із Італії. Очолити цю справу він доручив Велізарію, який щойно вигнав вандалів із Африки й повернув цю провінцію імперії. Велізарій завоював Сицилію та, перебравшись звідти в Італію, захопив Неаполь і Рим. Тоді готи вбили свого короля Теодата, вважаючи його відповідальним за лихо, і обрали на його місце Вітігеса, якого після кількох незначних сутичок Велізарій узяв у облогу в Равенні й захопив у полон. Та не встиг Велізарій завершити розгром, як Юстиніан відкликав його, а замість нього призначив Іоанна й Віталія, які аж ніяк не мали його звитяги та благородства. Готи збадьорились і обрали королем Гільдобальда, правителя Верони, однак його невдовзі було вбито, і королівська влада дісталася Тотілі, який розбив військо імператора, захопив Тоскану і Неаполь, тож імператорським полководцям лишилася тільки остання з держав, відвойованих Велізарієм. Тоді імператор, вважаючи за необхідне повернути Велізарія до Італії, з’явився туди з військом, проте погано озброєним; отже, цей полководець не лише не здобув нової слави, а й втратив ту, яку мав. Справді, поки Велізарій зі своїм військом перебував іще в Остії, Тотіла в нього на очах захопив Рим і, розуміючи, що йому не вдасться ні втримати місто, ні безпечно відступити, значною мірою зруйнував його, вигнав усіх мешканців, захопив із собою сенаторів і, не думаючи про супротивника, повів своє військо в Калабрію, назустріч тим загонам, які прибували з Греції на допомогу Велізарію. Останній, бачачи, що Рим покинуто напризволяще, замислив справу вельми гідну: він захопив руїни Рима, відновив якнайшвидше його мури і знову покликав під їхній захист колишніх мешканців. Однак у шляхетній цій справі йому не пощастило. Юстиніана в той час тіснили парфяни, він знову відкликав Велізарія, який, підкоряючись наказу свого повелителя, залишив Італію на милість Тотіли, котрий знову захопив Рим. Цього разу Тотіла, однак, не обійшовся з ним так жорстоко, як раніше: навпаки, дослухавшись до вмовлянь святого Бенедикта, якого дуже тоді поважали за його святість, він навіть вирішив відбудувати вічне місто.
Тим часом Юстиніан уклав з парфянами мир і вже замислив був послати нове військо на звільнення Італії, як йому перешкодили слов’яни, нові племена, що прийшли з півночі, переправились через Дунай і напали на Ілірію й Фракію, тож Тотілі вдалося захопити майже всю Італію. Нарешті Юстиніан здолав слов’ян і послав до Італії військо під командуванням євнуха Нарсеса, полководця вельми обдарованого, який, висадившись в Італії, розгромив і вбив Тотілу. Залишки готів, що розпорошилися після поразки, замкнулись у Павії та оголосили королем Тею. Переможець Нарсес захопив Рим і врешті-решт, у битві під Ночерою, розгромив Тею і вбив його. Після цієї перемоги в Італії вже не чули про готів, які панували тут сімдесят років, від Теодоріха до Теї.
Та не встигла Італія позбутися влади готів, як Юстиніан