Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
майном імперії, не захотів поступитися йому в щедрості й одразу ж оголосив усіх узурпаторів церковних земель їхніми законними власниками, що владарюють у своїх містах за згодою і дозволом імператора. Саме з цієї причини Галеотто Малатеста і його брати стали правителями Ріміни, Пезаро і Фано, Антоніо да Монтефельтро – Марки й Урбіно, Джентіле да Варано – Камеріно, Гвідо да Полента – Равенни, Сінібальдо Орделаффі – Форлі й Чезени, Джованні Манфреді – Фаенци, Лодовіко Алідозі – Імоли, і ще багато інших – безлічі інших міст, тож у володіннях Церкви майже не залишилося землі без правителя. Внаслідок цього Церква була послабленою аж до понтифікату Олександра VI, який уже в наш час, після розгрому нащадків узурпаторів, відновив її владу. Коли імператор видавав свій дарчий наказ, він перебував у Тренто, і скидалося на те, що він має намір увійти до Італії. Це викликало в Ломбардії низку збройних сутичок, під час яких Вісконті захопили Парму. Тоді ж помер Роберт, король Неаполітанський, залишивши спадкоємицями тільки двох онучок, дочок свого сина Карла, який помер значно раніше. Перед смертю він указав, що престол посяде старша онука, Джованна, для того щоб вона взяла шлюб із його небожем, угорським королем Андреєм. Із цим своїм чоловіком Джованна прожила недовго, бо невдовзі вбила його й одружилась із іншим своїм родичем, князем Тарантським Людовіком. Одначе король Угорщини Людовік, брат Андрея, прагнучи помститися за його смерть, поспішив із військом до Італії й вигнав із королівства Джованну та її чоловіка.
Тоді ж у Римі сталася подія надзвичайно визначна. Такий собі Нікколо, син Лоренцо, канцлер Капітолію, вигнав із Рима сенаторів і, прибравши титул трибуна, очолив Римську республіку. Він, використовуючи давні звичаї, встановив таку повагу до законів і громадянської доблесті, що послів до нього відправляли не тільки сусідні міста – вся Італія, і давні римські провінції, бачачи, що Рим відновлюється, попідводили голови і, через страх або через надію, вшанували його. Однак Нікколо, попри свою добру славу, сам відмовився від цих справ; знемагаючи під тягарем, що звалився на нього, він, хоч його ніхто не виганяв, таємно втік із Рима до короля чеського Карла, якого наказом папи, в обхід Людовіка Баварського, було оголошено імператором. Карл, щоб засвідчити свою вдячність папі, відправив до нього Нікколо як полоненого. Невдовзі після того такий собі Франческо Барончеллі, за прикладом Нікколо, захопив владу трибуна і вигнав із Рима сенаторів. Прагнучи якнайшвидше покінчити з цим бунтівником і не знаходячи іншого способу, папа випустив Нікколо із в’язниці, повернув його до Рима і дав звання трибуна! Нікколо знову мав владу – і стратив Франческо. Та, накликавши на себе ворожість роду Колонни, він сам був незабаром убитий, і владу повернули сенаторам.
Тим часом король угорський, зігнавши з неаполітанського престолу Джованну, повернувся у свої землі. Але папа, якому було краще мати за сусіда не цього короля, а Джованну,