Мирослав Скорик. Любов Кияновська
з найвизначніших митців свого часу. Перший урочистий ювілей був 1988 року. Мирославу Михайловичу виповнилось 50 років, і у філармонії вперше звучать його транскрипції каприсів Паганіні. Тоді він ще не створив повного циклу 24 каприсів – лише кілька надзвичайно яскравих п’єс, яким композитор надав фантастично сучасного звучання, перетворив романтичні образи у захопливу гумористичну мандрівку епохами й стилями. За кілька днів у концертному залі Львівської консерваторії імені М. Лисенка вперше виконують прелюдії і фуги для фортепіано, які так само перевертають звичне уявлення про зміст класичної поліфонії. Не забуваймо, це ще сутінки радянської епохи, така відверта іронія в строгих формах поліфонічного циклу межує із викликом загальноприйнятим нормам й ідеалам. Частина публіки в захваті, частина збентежена і не знає, як реагувати. Сам композитор не зважає на списи, які ламаються довкола його творчості, і з олімпійським спокоєм зберігає притаманну йому незворушність і деяку загадковість постави.
Серед численних національно спрямованих подій «на порозі Незалежності», в яких брав участь Скорик, варто згадати легендарний фестиваль-конкурс української популярної музики «Червона рута», що проводився в Чернівцях 17–24 вересня 1989 року і кардинально змінив позицію національної естради. Мирослав Скорик не побоявся очолити журі конкурсу, попри значний тиск партійних органів на організаторів «націоналістичної» ініціативи. Знаменно, що лауреати та дипломанти цього конкурсу на кілька наступних десятиліть стали символом оригінальної української популярної пісні: володар Гран-прі Василь Жданкін, Тарас Курчик, Марія Бурмака, Тарас Чубай, сестри Тельнюк, та учениця Скорика Леся Горова.
Важливою сторінкою діяльності Мирослава Скорика стало керівництво камерним оркестром студентів тоді ще Вищого музичного інституту імені М. В. Лисенка (з 2007 року Львівської Національної музичної академії імені М. В. Лисенка). З колективом, що невдовзі почав називатись Львівський камерний оркестр «Академія» Скорик був пов’язаний до кінця життя, співпрацював з друзями-однодумцями: концертмейстером Артуром Микиткою та диригентом Ігорем Пилатюком. Для оркестру готував цікаві програми, створив ряд оригінальних опусів, оркестрових транскрипцій класики, сучасного популярного мистецтва. З цими програмами оркестр виступав на численних конкурсах (звідки завжди повертався з нагородами), фестивалях, авторських та тематичних концертах в Україні й за кордоном.
Загалом за період Незалежності відбувається неймовірне «географічне» розширення концертної діяльності та промоції творів композитора у світі. Успішні концерти самого Маестро і виконання його творів у США і Канаді, Австралії й Німеччині, Австрії й Польщі та інших країнах засвідчили найвищу художню вартість його музики не лише для українців, але й для меломанів різних куточків планети.
Починаючи від перших років, коли врешті впала «залізна завіса» і можна було вільно виїжджати, не звітуючи