30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року. Олександр Бойко
дислоковані, і що за наказом міністра оборони цим військам дані певні повноваження і з врахуванням ситуації вони діятимуть незалежно від позиції чинного керівництва України. Якщо військові побачать, що потрібно буде ввести надзвичайний стан на якійсь території або запровадити десь комендантську годину, то вони будуть діяти за наказом міністра, з відома комітету по надзвичайному стану[64].
На безапеляційний тон генерала спікер українського парламенту відповів:
– Справа в тому, що менi неясно, я не можу так без документiв. От коли прийде з Москви документ з червоною печаткою – менi адресований, тодi, я можу його вiдкрити, прочитати, ким вiн пiдписаний буде, це також має значення, i тiльки пiсля цього я, як Голова Верховної Ради, можу виходить на Верховну Раду, маючи конкретний документ. «Радiо – це одне, Ваша розмова це також не є документом для мене, тим більше».
Після цих слів вже Л. Кравчук пішов у атаку:
– У вас повноваження якiсь є? Де мандат, підписаний керівником ГКЧП про ваші повноваження?»
Ця фраза була для В. Варенникова дуже незручною, тому що дійсно документа у нього не було нiякого.
– Мандату немає, тому ми вас… послухаємо уважно, – продовжив Л. Кравчук.
В. Варенников почав переконувати Леоніда Макаровича в тому, що необхідно терміново уводити надзвичайний стан. («Загрозлива тональність розмови, директивність, статутність свідчили про певні наміри», – акцентував Л. Кравчук, розповідаючи у сесійній залі парламенту 24 серпня 1991 р. про цю ситуацію та поведінку генерала)[65].
У відповідь на вимоги В. Варенникова спікер українського парламенту звернув увагу присутніх на прийнятий у 1990 р. Верховною Радою Радянського Союзу Закон «Про правовий режим надзвичайного стану», який чітко регламентував, за яких умов уводиться надзвичайний стан, ким вводиться i як вводиться. Далі Леонід Макарович зауважив:
– За нашими законами, якi ми вже також поприймали, у нас надзвичайний стан може ввести тiльки Верховна Рада. Я, як Голова, не можу, бiльше нiхто не може ввести надзвичайний стан, це по‐перше, а по‐друге, якi пiдстави нам вводити надзвичайний стан? Що у нас вiдбувається в Українi: мітингів немає, танки не їздять по Києву, по iнших мiстах, ну, в Москвi, Ви кажете, що там, – так це ж в Москвi, а ми живемо в Києвi». (До речі, своєчасна поява у руках Голови Верховної Ради Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», яку він використав у якості сильного аргумента, викликала в подальшому дискусії серед істориків: чи знав Л. Кравчук заздалегідь про підготовку путчу? З одного боку, стверджується, що якщо ще 18 серпня 1991 р. секретарі деяких обкомів КПУ отримали вказівки щодо запровадження надзвичайного стану в республіці та, відповідно, мали певну інформацію про плани ДКНС, то навряд чи член Політбюро ЦК КПУ, голова Верховної Ради УРСР міг перебувати у стані повного невідання[66]. З іншого боку, учасник тієї резонансної зустрічі Б. Шаріков у своїх спогадах зазначає: «У мене склалося враження, що, наприклад, Леонід Кравчук
Зустріч Голови Верховної Ради Української РСР Л. М. Кравчука з зарубіжними журналістами.// Голос України. – 1991. – 24 серпня. – С. 3.
Стенограма пленарного засідання 24 серпня 1991 р. Засідання перше. – https://www.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/4594.html
Кузьменко Ю. В. Серпневий путч 1991 р. та його вплив на партійно-радянську номенклатуру УРСР / Ю. В. // Український історичний журнал: Науковий журнал. – 2011. – № 4. – С. 45.