У вогні плавильника.Золото. Ганна Гороженко
ви що! Це білоцерківський міщанин. – Шломо прудко відчинив дверцята дормезу.
Корецька все ж була впевнена, що перехожий в делії їй добре знайомий. Вона все ще розмірковувала над цим, як карета зрушила з місця.
– Дякую, ваша світлосте, що вшанували із нами суботу! – гучно вигукнув Шломо Фабісевич в оточенні своєї родини – пухкенької дружини у дорогій перловій брамці та безлічі дітлахів різного віку.
Від того вигуку в Анни похололо під серцем. Наче ці слова віщували щось недобре.
Розділ X
Була темна зоряна ніч. Над землею з’явився змій, який розкидав по небу зорі своїм довжелезним хвостом. Змій жив на небі від самого створення Всесвіту, був вже старим і стомленим. Тож спочив просто на небосхилі. Люди дивились на нього з землі і дивувались його звивистому тілу. Змієм називали його ще у темні давні часи, потім про чудернацьку істоту забули і почали звати довгий хвіст «Божою дорогою». Вона і досі вказує шлях торговцям та воїнам звідси аж до самого Криму, і назад.
Під цим змієвим хвостом вночі в оточенні вершників зі смолоскипами поверталась Корецька. Вона сумнівалась, чи вірно вдіяла, що погодилась пустити в свій замок юдея, тим паче в присутності якого їй не по собі. Він буде вивчати «Еш Мецареф» в її Лісниках, спілкуватись із нею і рештою мешканців замку. Але як ще вона могла пізнати істинні знання цієї юдейської книги? Як – без тлумача?
Служниця, яка принишкла навпроти, попри втому спершу намагалась не дрімати, та в неї не виходило і врешті вона засопіла, згорнувшись на подушках. Але Корецька не склепила б очей ані на мить. Вона добре пам’ятала, що вночі дорога набагато небезпечніша. Анна розважала себе роздумами. Вона була певна, що чарівна юдейська книга здатна дати їй набагато більше, ніж просто золото. І те, що вона потрапила саме їй до рук, може бути знаком, що саме княгині Корецькій судилось створити щось більше ніж золото зі свинцю, більше ніж скарби та багатства, набагато більше, а саме – ідеальну країну. З цього неоднорідного, бунтівного краю – могутню і кращу державу, на чолі якої, звісно, буде її син. Бо він кращий за усіх. Він – справжнє золото. Анна вже почала непокоїтись, Самійло затримується у подорожі їхніми маєтками. «Та якщо він пережив османський полон, то тут, на рідних землях, він як риба у воді і нічого йому не загрожує» – подумки заспокоювала себе Корецька. І звісно, йому буде все до снаги. Анна тепер вірила, що всі події в її житті – і добрі, і злі не були марними, все, що сталось в її долі, до найменших дрібниць просякнуто великою місією князів Корецьких.
Почт княгині під’їхав до шинка при дорозі. У дерев’яній будівлі з широким ґанком грали музики, галасливо було і надворі. Хтось, вочевидь, бився, і сп’янілий натовп підбурював супротивників. Анну пересмикнуло від огиди.
Напуваємо тут коней і їдемо далі! – звелів молодий Пашкевич.
Коні гучно пирхнули і спинились. Анні закортіло вийти, аби потягнутись і випрямити спину і вона, запнувшись плащем, обережно відчинила дверцята. Її