Через перевал. Роман Іваничук
ви моя… Ви в дитинстві бавилися м’ячиком?»
«Не розумію, яке це може мати для вас значення… Ні, не бавилася, для таких розваг ескімоси не мають часу. Зате в нас діти забавляються прикрашанням моржових бивнів…»
По короткій мовчанці Северин похопився:
«А чи не пора нам на теплохід?»
«Я чула, що нині не будемо відчалювати: десь там у морях заштормило. Однак “Арґо” вже на нас чекає… Пора, адже Язон уже зустрів Медею, правда?» – всміхнулася.
«Зустрів… Але Язон невірний, а Медея мстива».
«Не бійтеся, наші жінки не вміють мстити. Люблять, поки любиться… Й дозволяють чоловікам кохати їх і покидати».
«Вільний ваш край, і я заздрю вам».
«Тішуся вашим визнанням. Але ходімо, бо таки пора».
Йшли до причалу мовчки.
«Ви мене поцілуєте?» – запитала Йоганна, коли ступали на трап.
«Я тебе зацілую, Саламіно…»
«Коли сама прийду до вас?»
«Я буду ждати…»
VI
На морях штормило справді, метеорологічні зведення були невтішні, проте циклон шаленів далеко – десь над Егейським морем, а на Чорному панував штиль, і «Ренесанс» вночі полишив Констанцу.
Другого дня перед обідом прибули до Варни – лише на кілька годин, щоб оглянути унікальний печерний Аладжа-монастир; Майстер Северин тут уже бував – дуже давно, тоді він уперше зміг вирватися за межі імперії. Мав тоді ще чорне до блиску волосся і – жодної зморшки на чолі; а чи впізнала б його нині, сивого й статечного, болгарка Софія, чи він упізнав би її – напевне, дуже поважну жінку? Та чи потрібно впізнавати? То тільки у співжитті подружжя не помічають старості, а як лише відірвуться одне від одного на час – і прокладається між колишніми коханцями нездоланна межа.
А якою була б сьогодні дівчинка з м’ячиком? Може, то й добре, що не зустрів її у зрілому віці, і являється вона йому молодою, ніби час для неї нічого не важить, й Северин, вічно закоханий у її переміни, сам не спостерігає за своїм віком; а певне, старості й немає, поки її відганяє присутність вічно живої жіночої молодості…
Куди ж поділася Саламіна? Вже другий день Северинові не вдається її зустріти; що могло трапитися: дійняло її розчарування після побачення в Констанці, або ж це банальна жіноча гра – відтягувати жадану мить, щоб вона була потім солодшою? Майстра проймало втішне відчуття: та невже він ще раз закохався – може, й востаннє?
На обід прийшов зарання, сподіваючись, що й Саламіна зайде до ресторану, й він попросить її сісти поруч. Сталих місць за столиками учасники круїзу не мали й у такий спосіб швидше зазнайомлювалися; теплохід заходив у лійку Босфору, вже проступили крізь імлу щогли мінаретів над сірими банями стамбульських мечетей – мандрівники швидко всідалися за столиками, щоб встигнути вийти на палубу ще до того, як корабель пришвартується в Золотому Розі; Саламіни не було, й до Северина підсіли Анатолій і норвежка Гелена, одне вільне місце залишилося, і його зайняв чоловік зі шпакуватим, стриженим під щіточку волоссям – він поглянув на сусідів проникливим, аж гейби викличним поглядом і назвався:
«Баріс